Справа честі

— Бідність людей. Я бачив її на кожній із зустрічей, у кожному містечку, в кожному селі. Глибина соціальних проблем, що існують у країні, вражає. Мало підняти пенсії і зарплати, потрібно гарантувати людям, що ціни не випереджатимуть зростання їхніх доходів. Якщо ВВП країни збільшився, кожен має відчути його зростання на своєму особистому бюджеті. А цього немає. Зате є соціальна «оголеність», коли в разі лиха, хвороби, втрати роботи, судової тяганини людині доводиться розраховувати тільки на себе, оскільки держава за 15 років не створила реальних механізмів захисту своїх громадян. З кожним днем моя переконаність міцніла: якщо в країні так живуть прості люди, владу треба міняти.

— Абсолютно. Де взяти кошти? По-перше, «забрати» там, де сьогодні господарюють монополії. По-друге, інвестувати в економіку за рахунок повернення «тіньових» і вивезених капіталів. Це реально збільшить обсяги української економіки на чверть.

Нові масштаби виробництва в промисловості й сільському господарстві нададуть нові можливості працевлаштування. Однак робоче місце належить не лише створити, а й застрахувати від ринкових криз. Тому необхідно знижувати податковий тиск на виробника, забезпечувати доступ підприємства до засобів для розвитку і зростання, всіляко підтримувати становлення малого і середнього підприємництва, захищати внутрішній ринок і не ходити по світу з протягненою рукою.

— 1200—1400 гривень, не менше. План «Український прорив» передбачає збільшити в найближчі два роки середню зарплату майже втричі, але для цього в стільки ж разів має зрости й продуктивність праці. Тільки-но це відбудеться, запрацює пенсійна система, включаться і механізми підтримки соціально незахищених прошарків населення. Простіше кажучи: молодим — робота, літнім — турбота.

Досягнути цього можна, якщо морально застарілі, фізично зношені підприємства замінити новими, впроваджувати високоефективні технології, послідовно зменшувати витрати ресурсів та енергії, знижувати залежність від імпорту енергоносіїв, забезпечити доступ підприємств до довгострокових кредитів, збільшити обсяги інвестицій в економіку.

Це непростий, але єдино можливий шлях підвищення доходів трудового населення, оскільки є не популістським, а економічно обґрунтованим, комплексним і послідовним.

— Якщо вважати правду і відвертий діалог з виборцями технологією, то так.

— Насамперед професіонали. Ці люди працювали зі мною в УСПП, у парламенті, в уряді. У них є досвід державного управління, формування законодавчих механізмів. Багато хто з них зайнятий в реальній економіці. Це — порядні люди, на чиїх плечах тримаються економіка, бюджет країни. Вони працюють, тим часом як політики «чубляться» — це українське слово дуже точно відбиває характер протистояння між кандидатами. Вони єдині в переконанні: влада повинна бути ефективною і діяти не заради чиїхось групових, політичних або особистих інтересів. Вона має діяти лише в інтересах людей.

— Я не поділяю виборців на своїх і чужих. Упевнений, що моя програма найближча людям трудовим, розумним, відповідальним, активним і щодо себе, і взагалі до життя. Це — промисловці, підприємці, вчені, робітники, лікарі і вчителі, державні службовці, студенти, молодь, пенсіонери з їх багатим життєвим досвідом... Вони не хочуть пливти за течією, не чекають «милостей» від держави, а здійснюють конкретні кроки заради кращого життя.

Загалом, хочу сказати, що український виборець — не відстала, не пасивна у суспільно-політичному сенсі людина, як це намагається дехто подати. Він не буде ходити слідом, хоч би як цього хотіли окремі «вожді», а зробить свій свідомий вибір.

— Те, як ведеться кампанія, дуже тривожить мене. Інформаційний простір монополізований, тиск адмінресурсу зростає з кожним днем, людьми маніпулюють, їх залякують. До 31 жовтня залишилося кілька днів, а ми й досі обговорюємо, чи відбудуться вибори взагалі, хто на них переможе... Це свідчить лише про те, що в суспільстві немає консолідації і немає довіри людей до влади: всі розуміють, що їх обдурюватимуть, але не знають, як. Надзвичайно ризикована ситуація. У такій атмосфері непевності дуже важливо не допустити, щоб люди прийняли рішення в останній момент, під впливом чорного піару, спекуляцій, тиску.

— Не припускаю. І я особисто роблю все від мене залежне, щоб вибори не було зірвано: закликаю виборців прийти голосувати 31 жовтня, мої представники активно працюють у територіальних виборчих комісіях, я солідарний з тими кандидатами, які відстоюють вимогу чесних виборів. Головне сьогодні — шукати і задіяти те, що об’єднує людей, а не роз’єднує їх за мовним, політичним, регіональним принципами.

— Кадрова реформа на основі жорсткого принципу — перед законом усі рівні. Вважаю, що у владі повинні працювати чесні професіонали, а не ті, хто одержав свої портфелі шляхом торгів, у тому числі й політичних. І міністри, і депутати, і навіть Президент — це ті, кого народ «наймає» на роботу. Це державні менеджери — і тільки. Мій метод добору людей простий: якщо людина посіла керівну посаду, вона зобов’язана забути про свої політичні симпатії, амбіції, особисті зв’язки. І пам’ятати лише одне: ти на своєму місці заради блага країни і народу.

— Я поважаю вибір народу, але й ціную своє ім’я, репутацію своєї партії. Для мене довіра людей — це вища цінність, в ім’я якої я працюю. І якщо вибори виграє людина, чиї політичні й моральні принципи я не поділяю, ніколи не прийму пропозицію працювати з нею в одній команді, хай би яке високе було запропоноване мені крісло. Я звик жити по совісті.

— Я буду голосувати за краще майбутнє своєї держави і майбутнє наших дітей.

— Я пишаюся тим, що в 2002 році зростання реальних доходів населення становило майже 18 відсотків. Доходи громадян тоді зростали значно швидше ВВП — на один відсоток росту валового внутрішнього продукту країни в 2002-му припадало майже 4 відсотки збільшення реальних доходів людей. Ці темпи набагато вищі, ніж у попередні й наступні роки!

2002 рік став єдиним за весь період розвитку української економіки, коли відбувалося зниження споживчих цін. Пенсії зросли в півтора разу, зарплата — у два. Я вважаю це великим успіхом урядової команди.

Що стосується недоліків... Шкодую, що не встиг реалізувати стратегію боротьби з бідністю, котру затвердив наш уряд.

— Я вважаю, що головною причиною роз’єднання суспільства, його поляризації є не політичні розбіжності і навіть не економічні проблеми, а відсутність духовно-морального резерву. Головна загроза національній безпеці — це не ослаблення гривні або зниження ВВП, а соціальна апатія, спричинена відчуттям непотрібності власній країні: безробіття — 7 мільйонів українців шукають роботу за кордоном, еміграція наукових кадрів, дитяча безпритульність, зниження інтересу до освіти. Необхідно побороти причини, що призводять до руйнування моральних основ: забезпечити соціальну захищеність, гарантувати доступ до навчання і медичних послуг, реанімувати культуру і науку. Іншими словами, зробити усе для зміцнення національної гідності —почуття, що визначає життєстійкість суспільства.

— Безумовно. Для мене важливі відчуття рідної домівки, щастя спілкування з дочкою. Софійка — це і є зміст мого життя, те, заради чого я живу, працюю, балотуюся в Президенти. До речі, Софією дочку назвали на честь моєї матері, мудрої і працьовитої жінки. І хоча мами давно немає, я завжди відчуваю її підтримку, і нині, в час мого особистого вибору, я подумки раджуся з нею. Думаю, вона сьогодні мною пишалася б.

— Те саме, що й усі 47 мільйонів українців: жити і працювати в Україні.