Назва «Кольчуга» два з половиною року тому не сходила з перших сторінок провідних світових видань: напередодні американської війни в Іраку з-за океану лунали звинувачення на адресу України у продажу арабській країні згаданого комплексу. Пізніше, із розвитком подій на Близькому Сході, стало очевидним, що підозри були безпідставними. А ось цікавість до техніки, створеної на донецькому заводі «Топаз», не зникла. Що цілком виправдано: українські вчені й виробничники зуміли випередити закордонних колег, створивши комплекс, який не має аналогів у світі. В чому унікальність «Кольчуги» і чому вона привертає таку увагу фахівців?
На виставці озброєнь у ПАР, що недавно відбулася, донецький завод «Топаз» до назви свого експоната (продукту, виробу, як хочете назвіть його) міг з цілковитою підставою додати слова: претендент на здобуття Державної премії України. Нарешті ми перебороли певну, характерну для минулих років сором’язливість, у всякому разі, порушили традицію не помічати того, що позначалося грифом «Секретно», і висунули високотехнічний і наукомісткий комплекс — станцію радіотехнічної розвідки «Кольчуга» на присвоєння їй вищого статусу в сфері науки і техніки. Власне, подія ця цілком логічна, мало того, позбавлена будь-якої несподіванки.
Обтяжені силою-силенною турбот ділові кола світу останніми роками виявляють незмінну цікавість до... старослов’янської мови. Саме в ній знайшли назву своєму дітищу творці комплексу нового покоління дальньої радіотехнічної розвідки стратегічного призначення — «Кольчуга». Те, що родовід його пов’язують з Державною акціонерною холдинговою компанією «Топаз», за своєю суттю цілком виправдано. Як пояснює його генеральний директор Юрій Рябкин, завод «Топаз» для того і створювався, щоб робити складні радіотехнічні комплекси. До речі, їх у підприємства був цілий набір. Багато чого вже відпрацювало своє, знято з виробництва. Ще за Радянського Союзу виробниче об’єднання «Топаз» було визначено головним підприємством з розробки і виробництва техніки дальньої радіотехнічної розвідки. Вибір, цілком зрозуміло, зроблено було не випадково: на той час «Топаз» уже нагромадив чималий досвід з випуску складного наукомісткого устаткування. Образно кажучи, підприємство за роки своєї історії створило той самий чорноземний шар, що і зміг зростити « Кольчугу».
Однак «Топаз» не був би теперішнім «Топазом», якби не покликав до себе в партнери і вищу школу України, і низку її провідних підприємств. Іншими словами, «Кольчуга» — результат колективної праці. Над комплексом протягом восьми років працювали ВАТ «Спеціальне конструкторське бюро», Донецький національний технічний університет, київське підприємство «Сатурн», полтавське — «Елсіс», запорізький завод «Іскра». «Топаз» зміг направити їх роботу, акумулювати все, що було напрацьовано партнерами, і зрештою додати «Кольчузі» нові параметри, нові можливості і нові функції. Для ясності зазначимо, народилася «Кольчуга» в Курську. Серійний випуск першого покоління цих станцій об’єднання «Топаз» здійснювало з 1987 року. Однак новий час і нові обставини потребували і нового потенціалу для комплексу, з чим, об’єднавши свої зусилля, вчені і виробничники України блискуче справилися, спричинивши тим самим чималий переполох у світі озброєнь. Випробування нового комплексу «Кольчуга» успішно відбулося в листопаді 2000 року, і з того часу воєнні кола багатьох країн серйозно вивчають... старослов’янську.
Через що, власне, зчинилася буча, аж до «кольчужного» скандалу? Чому «Кольчуга» не дає спокійно спати конкурентам і її готові шукати по всьому білому світу? Запитання це аж ніяк не порожнє: якщо фахівцям зрозумілі достоїнства комплексу, то пересічному громадянинові довгий час було невтямки: що в ній такого особливого, у цій «Кольчузі»? Бачили на майданчику «Експодонбаса» — начебто нічого надприродного: машини, фургони, локатори. У кого такого немає?
У тому й річ, що... ні в кого. За своєю ефективнісю українська «Кольчуга» перевершує всі хоч у чому-небудь схожі з нею комплекси. Утім, річ не так у цій самій ефективності, що саме по собі теж дуже важливо, як у принциповому підході до розв’язання завдання виявлення і розпізнання наземних, морських і повітряних об’єктів. Щоб зрозуміти сутність речей, далі просто необхідно хоч коротко розповісти, як тривали розробка і впровадження сучасних зразків озброєнь.
У цьому марафоні американці зробили ставку на так звані стелс-технології. Іншими словами, вони експлуатували споконвічну мрію будь-якого військового зробити свою зброю невидимою, а отже, і невразливою. Для цього пускалися на всі заставки: змінювали геометрію крила, застосовували різні поглинаючі матеріали тощо. Треба зазначити, їм багато чого вдалося. Крім одного: обійтися без локаторів на цій техніці. Без них вона сліпа і глуха. У минулих локальних війнах ці самі локатори найперше засікали засоби протиповітряної оборони супротивника, знищували їх і уже потім цілком панували в небі. Зробити це було не надто складно: ППО супротивника, виявляючи себе, сама активно шукала ворога. Завдання тут навіть без одного невідомого.
І раптом — яка несподіванка! Усі переваги невидимості практично нівелюються. Все відбувається, як у дитячій казці, пам’ятаєте: «А король голий!» Не посилаючи жодних сигналів, ведучи пасивну радіотехнічну розвідку, «Кольчуга», працюючи за принципом тропосферного поширення, не лише виявляє, а й розпізнає об’єкт. У її пам’яті всі їх зразки. До того ж нападаюча сторона зовсім не підозрює, що її піймано, як кажуть, на гарячому. По-перше, у неї нічого немає на екранах, по-друге, «Кольчуга» перебуває не в прямій видимості, а за 600—800 кілометрів, а якщо так, виходить, і приводів застосовувати заходи для свого захисту начебто немає жодних.
Для переконливості наведемо ті самі підвищені технічні параметри комплексу, до яких так прагнули і яких зрештою домоглися українські вчені і виробничники, довівши світу: є ще порох у порохівницях, Україну не можна списувати до третьорозрядних країн, її спочатку необхідно перевершити.
Отже, комплекс «Кольчуга» складається з трьох станцій. Він здатний визначати координати наземних і надводних цілей, маршрути їх руху на території до 600 км, для повітряних цілей на висоті 10 км — до 800 км і до 1000 км за фронтом. Станцію оснащено п’ятьма антенами систем метрового, дециметрового і сантиметрового діапазону. Вона також має паралельний 36-канальний приймач виявлення, спеціальні селектори, здатні вимикати сигнали, що заважають, і одночасно супроводжувати сигнали від 32 цілей. Ще «Кольчуга» — це могутній бортовий комп’ютер, добре навчений екіпаж, а загалом — такий сплав української науки і техніки, рівних якому у світі поки що немає. Кажучи мовою військових, виріб поставлено на озброєння армії України. Його розробку захищено 8 патентами, серійне виробництво — 12 технологічними ноу-хау. Найважливіше місце серед них посідає технологія мікроелектроніки, на основі якої виготовляється 96 мікроелектронних зборок, застосовуваних у створенні «Кольчуги». От вона виявляється яка — «Кольчуга», а на вигляд начебто нічого особливого, нічого вражаючого, грандіозного. Просто добре зроблена робота і, що цікаво, за словами Юрія Вікторовича Рябкина, зроблена в основному жінками, тому що колектив «Топаза» складається переважно з представниць прекрасної половини людства. Де-де, а на « Топазі» вони з повним правом можуть перефразувати пісню чоловіків-пілотів воєнної пори, пам’ятаєте: «Мені зверху видно все, ти так і знай». Що вже казати, якщо ці самі жінки створюють нову «Кольчугу», чутливість якої у всьому частотному діапазоні підвищена на 15—20 децибелів — тобто на третину.
— Зрозуміло, що це не остаточний варіант «Кольчуги», — каже генеральний директор, голова правління державної холдингової компанії «Топаз» Ю. Рябкин.— Комплекс удосконалюватимуть, привноситимуть у нього нові розробки і ноу-хау, одне слово, «Кольчуга» стане ще міцніше, надійніше і при цьому чутливіше. Саме ці її якості найбільше приваблюють закордонних покупців, так само, як і порівняно недорога ціна української станції. Сума продажів не розголошується не тому, що це якась особлива таємниця, а тому що ринок є ринок, торг є торг.
Тут ми просто зобов’язані глибоко знати кон’юнктуру ринку, його цінові співвідношення, стан справ у конкурентів, — продовжує Юрій Вікторович. — Тому з потенційними замовниками ведемо передконтрактну роботу. Виконують її і фахівці Державної компанії «Укрспецекспорт», її дочірніх підприємств, і фахівці нашої холдингової компанії «Топаз». Завод — постійний учасник міжнародних виставок. Зайвих секретів не тримаємо, тому і широко показуємо «Кольчугу». Маємо безліч позитивних відгуків. За висновком іноземних фахівців, сьогодні українська «Кольчуга» має найвищі технічні характеристики серед закордонних аналогів. І це можна пояснити: надійність наших комплексів досягається завдяки високому технічному рівню технології виробництва, що розрахована на виготовлення складних радіотехнічних систем. Зрозуміло, що і рівень науково-технічних конструкторських розробок теж має найвищий ступінь.
— Цікаво, що на «Топазі» залишилося так зване воєнне приймання, принципи роботи якого намагалися в часи перебудови перенести на всі заводи і фабрики. Приймання залишилося там, де йому і належить бути, де воно, власне, завжди і було. Контроль якості здійснюється на всіх етапах виробництва. Крім того, готова продукція проходить і всі клімато-механічні іспити.
Запитую в Юрія Вікторовича, що це означає?
— «Кольчуги» ми поміщаємо в спеціальні камери, де температура змінюється від плюс 50 до мінус 50. І нічого, працюють, як годинник, як і належить оборонному обладунку — таке тлумачення слова «кольчуга», — відповідає він. — Термоудари та інші механічні впливи — ще одне випробування, але комплекси цілком витримують і його без шкоди для живучості. Власне, у цьому немає нічого незвичайного. Усе це — лише вимоги міжнародних стандартів, і ми їм відповідаємо.
Без патетики і високих слів про могутній експортний потенціал, великі можливості збереженої української наукової школи тощо, Юрій Вікторович повторює: «Історія «Кольчуги» цією моделлю не закінчується. Логіка розвитку озброєння і військової техніки припускає створення нових, ще ефективніших виробів. Над чим і працюємо».
Слава, схоже, прийшла до «Топаза» мимохідь. А справа ця цілком гідна її. І тут, як мовиться, ні відняти, ні додати.
