Колись Павло Тичина вигукнув: «Харків, Харків, де твоє обличчя?» Та ось же воно, у тім-таки Харкові, на вулиці Квітки-Основ’яненка, 4/6.
Саме там уже два роки існує прецікавий приватний Музей міської садиби. Такий музей не здасться вам пустою забавою, якщо ви хоч трохи знаєте нашу Слобожанщину. На жаль, час роз’їдає культурну своєрідність цього краю. Те, що недоруйнувала Жовтнева революція, помалу й неухильно доруйновується тепер. Про це свідчить недавно відкрита у згаданому музеї виставка. Тут безліч знімків і документів, багато уламків «слобожанської цивілізації». Ці уламки знайдено на руїнах тутешніх дворянських гнізд і маєтків знаменитих колись цукрозаводчиків. Виставка зветься «Садиби плачуть», і це дуже точна назва.
Музей заслуговує на довіру ще й тим, що він тісно співпрацює з серйозними харківськими істориками. Музеєм за ці два роки видано 24 солідні книги. На цьогорічний Форум видавців до Львова харків’яни везли ті книги з деяким побоюванням: чи зацікавлять галичан, скажімо, розкішні й дорогі альбоми про «східняцьку» старовину? Зацікавили! І не могло бути інакше, бо харків’янам притаманні не лише сантименти до своєї старовини, а й шляхетна самоіронія. Оцінити її ви можете, поглянувши хоча б на оцю репродукцію з картини С. Пущенка «Народження Івана Сірка». Це ілюстрація до легенди про те, що славний Сірко народився із зубами й завжди кусався, коли йшлося про козацькі інтереси. Репродукція прикрашає обкладинку книжки історика В. Маслійчука «Altera patrіa. Нотатки про діяльність Івана Сірка на Слобідській Україні». Книгу щойно видано Харківським приватним музеєм міської садиби.
