Парламент розглянув питання, порушене народним депутатом Степаном Гавришем щодо роботи Верховної Ради у передвиборний період.
Два комітети вивчали проблему і доповіли на сесії свої рішення.
Комітет з питань правової політики
На виконання доручення від 19.10.04 щодо розгляду заяви, проголошеної народним депутатом України Гавришем
С. Б. у сесійній залі Верховної Ради України о 12 год. 32 хв. 19.10.04 від імені керівників восьми депутатських груп і фракцій, у комітеті проаналізовано наявність правових підстав в обґрунтування цієї заяви, у зв’язку з чим звертаємо увагу на окремі аспекти порушеної проблематики.
Передусім змістовне наповнення ситуації, про яку йдеться в заяві, лежить винятково у політичній площині і стосується об’єктивних процесів, які перманентно переживає парламент у зв’язку із переформатуванням більшості. Подібна ситуація вже розглядалася Конституційним Судом України, який дійшов висновку, що події у Верховній Раді України 21 січня та 1 лютого 2000 року не порушили принципи Конституції України. (Ухвала Конституційного Суду України про припинення конституційного провадження у справі № 1-27/2000 щодо «визнання неконституційними актів, прийнятих на засіданні частини народних депутатів України у приміщенні Українського дому від 27 червня 2000 року). Зокрема, у мотивувальній частині Ухвали Суд констатував, що такі процеси мають політико-моральне значення і є елементом політичного процесу.
Отже, порушена проблема лежить винятково у політичній площині і не має правового чи юридичного аспекту.
По-друге, питання щодо легітимності процесу реалізації Верховною Радою України своєї повноважності, зокрема схвалюваних нею рішень, розглядалося органом конституційної юрисдикції у різних аспектах цієї проблеми (Рішення Конституційного Суду України від 7 липня 1998 року у справі за конституційним поданням Президента України щодо порядку голосування та повторного розгляду законів Верховною Радою України; Рішенні від 17.10.02 у справі № 1-6/2002 щодо повноважності Верховної Ради України). Відповідно до духу і змісту Конституції України кваліфікаційною вимогою для визнання засідання народних депутатів України пленарним засіданням Верховної Ради України є присутність на ньому такої кількості парламентаріїв, яка є достатньою для прийняття рішення вищим законодавчим органом держави.
Згідно з позицією Суду повноваження парламенту реалізуються спільною діяльністю народних депутатів України на засіданнях Верховної Ради України під час її сесій. Натомість неучасть певної частини депутатського корпусу в пленарному засіданні, як зазначив Конституційний Суд України у Рішенні від 17.10.02 у справі № 1-6/2002 щодо повноважності Верховної Ради України, не становить загрози легітимності прийнятих Верховною Радою України рішень.
Верховна Рада України правомочна приймати закони і реалізовувати інші конституційно визначені повноваження за умови присутності на її пленарних засіданнях на момент голосування не менше тієї кількості народних депутатів України, яка згідно з Конституцією України необхідна для прийняття відповідного рішення.
Зокрема, Суд зазначив, що закони, постанови та інші акти, які під час голосування на пленарних засіданнях Верховної Ради України були підтримані встановленою більшістю голосів від її конституційного складу, вважаються прийнятими.
Отже, національна правова доктрина стверджує презумпцію легітимності ухвалених парламентом рішень. Протилежне може бути констатовано лише органом, уповноваженим Основним Законом України здійснювати функцію конституційного контролю. Відтак будь-які припущення щодо нелегітимності результатів роботи Верховної Ради України, ухвалених більшістю від конституційного складу парламенту, є заздалегідь неправомірними і юридично некоректними.
Як зазначив Конституційний Суд України у частині четвертій Рішення від 17.10.2002 р. щодо участі народних депутатів України у прийнятті Верховною Радою України рішень, у разі, коли за пропоноване рішення проголосувала визначена Конституцією України кількість народних депутатів України, воно вважається прийнятим незалежно від того, скільки народних депутатів не брали участі у голосуванні, а неучасть певної кількості народних депутатів України у голосуванні не є складовою процесу прийняття рішень Верховною Радою України.
З вищенаведеного випливає єдиний об’єктивний висновок про безумовну легітимність рішень Верховної Ради України, за які проголосувала визначена Основним Законом України більшість парламенту, незалежно від того, скільки народних депутатів України не брали участі у голосуванні. Тож неучасть у голосуванні певної кількості народних депутатів України, яка менша від передбаченої Конституцією України кількості парламентаріїв, наділених правом спільно реалізовувати повноважність парламенту, не може бути перешкодою для прийняття рішень Верховною Радою України.
Важливо підкреслити, що легітимність ухвалених парламентом рішень залежить від дотримання низки процедурних вимог, які полягають, по-перше, у необхідності прийняття парламентських актів під час спільного зібрання народних депутатів України, яке має відбуватися у формі пленарного засідання, по-друге, засідання має відбуватися під час конституційно визначеного періоду — сесії.
Аналіз практики ухвалення Верховною Радою України рішень протягом вересня—жовтня 2004 року свідчить про дотримання парламентом усіх умов, які забезпечують легітимність прийняття рішень вищим законодавчим органом держави. Зокрема, пленарні засідання проводилися у визначений час, у визначеному місці і за встановленою процедурою.
По-третє, питання щодо наявності підстав для відкриття, закриття, вирішення питань організації роботи парламенту, у тому числі голосування, є компетенцією головуючого на пленарному засіданні Верховної Ради України. Повноваження щодо відкриття пленарного засідання здійснюється головуючим на засіданні парламенту відповідно до статті 3.1.6 Регламенту Верховної Ради України, яка передбачає, що засідання відкривається і проводиться, якщо на ньому присутня кількість депутатів, необхідна для прийняття рішення.
Кількість парламентаріїв визначається відповідно до результатів електронної поіменної реєстрації. Таким чином, саме головуючий наділений повноваженнями самостійно вирішувати питання про дотримання вимог Регламенту Верховної Ради України, що обумовлюють легітимність пленарного засідання, зокрема і питання кворуму.
Стосовно перенесення пленарних засідань з 19 по 22 жовтня 2004 року на період з 7 по 10 грудня цього ж року слід зазначити, що всі пропозиції народних депутатів України стосовно організації роботи парламенту, зокрема проведення пленарних засідань Верховної Ради України, вирішуються відповідно до статті 2.4.4 Регламенту Верховної Ради України шляхом внесення проекту відповідної постанови та статті 91 Конституції України.
Відповідно до статті 2.4.4. Регламенту Верховної Ради України питання затвердженого порядку денного сесії Верховної Ради України можуть розглядатися в іншій, ніж передбачена в ньому, послідовності, відкладатися, змінюватися чи виключатися з порядку денного за рішенням Верховної Ради України.
Комітетом з питань Регламенту, депутатської етики та організації роботи Верховної Ради України
за дорученням Першого заступника Голови Верховної Ради України Мартинюка А. І. було розглянуто заяву народного депутата України Гавриша С. Б., проголошену 19 жовтня ц. р. на пленарному засіданні Верховної Ради України, і встановлено таке.
Зокрема, щодо тези «Після старту президентських перегонів нормальний реґламентний законотворчий процес був надійно заблокований».
Практика роботи Верховної Ради України такого висновку не підтверджує. Відповідно до календарного плану проведення шостої сесії Верховної Ради України четвертого скликання, затвердженого Постановою Верховної Ради України 17 червня ц. р. за № 1799 відбулися всі передбачені календарним планом пленарні засідання і жодне з них не було закрито достроково у зв’язку з блокуванням роботи Верховної Ради.
Станом на 20 жовтня на шостій сесії загалом розглянуто проектів законів 154, із них прийнято в цілому 34, у першому чи другому читанні 39, направлено на доопрацювання 22, відхилено та знято з розгляду 59. За цей період прийнято 57 проектів постанов (крім процедурних).
Під час виконання депутатських повноважень народні депутати України активно використовували надане їм Конституцією України та Законом України «Про статус народного депутата України» право на депутатський запит. За час шостої сесії направлено 654 депутатські запити, що становить більше половини депутатських запитів, направлених у 2003 році за весь період четвертої сесії.
У заяві міститься твердження про те, що «В умовах хаосу, що панує у Верховній Раді, її діяльність у пленарному режимі перетворена на безглуздя і прийняті всупереч законодавству рішення не можуть бути легітимними. Парламент не виконує своїх конституційних обов’язків, Верховна Рада не може нормально працювати в сесійній залі, реально відсутня конституційна кількість народних депутатів для прийняття законів».
При здійсненні аналізу роботи Верховної Ради України у період шостої сесії четвертого скликання встановлено, що Верховна Рада України працювала відповідно до вимог Конституції України, законів України та Реґламенту Верховної Ради України. А саме: відповідно до частини першої статті 82 Конституції України Верховна Рада України працювала сесійно і розпочала свою роботу у визначений частиною першою статті 83 Конституції України строк у перший вівторок вересня. Під час пленарних засідань, згідно з частиною 2 статті 84 Конституції України рішення Верховної Ради України приймалися винятково на її пленарних засіданнях шляхом голосування. Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 17 жовтня 2002 року №17-рп/2002 «Верховна Рада правомочна приймати закони і реалізовувати інші конституційно визначені повноваження за умови присутності на її пленарних засіданнях на момент голосування не менше тієї кількості народних депутатів України, яка згідно з Конституцією України необхідна для прийняття відповідного рішення», що витримувалося під час проведення пленарних засідань.
Стосовно висловленої у заяві позиції «Ми, лідери депутатських груп і фракцій, від імені наших депутатських об’єднань заявляємо, що ми не можемо, не маємо морального права надалі брати участь у цьому політичному шоу», комітет відзначає, що Конституція України не передбачає можливості неучасті народного депутата України у голосуванні. Конституційний Суд України у Рішенні від 7 липня 1998 року № 11-рп/98 зазначив: «Виконання народним депутатом України своїх обов’язків в інтересах усіх співвітчизників випливає із змісту присяги, яку складає народний депутат України перед Верховною Радою України» (частина 1 статті 79 Конституції України).
У тексті присяги сформульовано, зокрема, зобов’язання народного депутата України «додержуватися Конституції України та законів України». Це положення конкретизовано у пункті 4 частини 1 статті 24 Закону України «Про статус народного депутата України», згідно з яким особиста участь у голосуванні з питань, що розглядаються Верховною Радою України, є обов’язком народного депутата України.
У разі, якщо за запропоноване рішення проголосувала визначена Конституцією України більшість, воно є прийнятим незалежно від того, скільки народних депутатів України не брали участі у голосуванні. Неучасть певної кількості народних депутатів України у голосуванні не є складовою процесу прийняття рішень Верховною Радою України».
У заяві говориться: «Ми також звертаємося до Верховної Ради України перенести пленарні засідання з цього тижня на період з 7 по 10 грудня, а цей тиждень визначити для роботи у комітетах, депутатських фракціях та групах».
Комітет зазначає, що відповідно до норм Реґламенту, зміни до календарного плану проведення сесії Верховної Ради України здійснюються внесенням та прийняттям відповідної Постанови Верховної Ради України.
Таким чином, виходячи із вищезазначеного, комітет дійшов висновку: головна теза, проголошена у заяві, що після початку виборів Президента України діяльність Верховної Ради України заблокована, не відповідає дійсності.
Комітет прийняв рішення на своєму засіданні 20 жовтня цього року поінформувати Верховну Раду України з питань, порушених у заяві народного депутата України Гавриша С. Б., які стосуються предмету відання комітету.
Валентин МАТВЄЄВ.
