У  другій половині XІX століття в Крим прийшли перші давні скандинави — ести з тодішньої провінції Російської імперії — Істляндської губернії. Уже через кілька років естонців на сонячний півострів прибуло більше двох тисяч.  Про те, як склалася їх доля, співвітчизники змогли дізнатися з дорожніх нотаток відомого естонського письменника Едуарда Вільде. 

100 років тому він приїхав на півострів з метою побільше довідатись, як облаштувалися й живуть родини переселенців. Протягом місяця Е. Вільде побував у шести поселеннях. Його схвилювало все: й кримська природа, й те, як швидко й добре розвинулися естонські села. Не обминув класик відзначити всі складнощі акліматизації в незвичному для естонців краї, де перші естонські переселенці вимушені були обживатися в зруйнованих кримськотатарських мазанках, землянках.

З часом усі новоприбулі звели високі й просторі будинки західного стилю архітектури. В кожному була світлиця — суртуба, перша кімната — ісітуба та спальня для батьків і дітей. У центрі світлиці обов’язково стояв круглий стіл, за яким збиралася вся родина. Стіни прикрашали родинні фото, підлога й стеля були розписними. Про це турбувалися чоловіки. А жінки створювали затишок з допомогою в’язаних з вовни та вишитих виробів, прикрас і домотканого одягу. Саме такими побачив естонські поселення й заповнене безнастанною працею життя селян-естів Едуард Вільде під час своєї подорожі Кримом.

Точнісінько таким же його бачать і сучасники — відвідувачі одразу двох водночас відкритих естонських виставок у Кримському етнографічному музеї. На одній, зокрема, величезна, рідкісної краси дубова шафа для одягу й сімейних реліквій, яку подарувала севастополька Ельвіра Августівна Бруснєцова.

— Змайстрував її дід. Знаменитим він став у рідному селі тим, що першим пригнав з Москви в етнічне естонське поселення Кіятарка трактор, — розповідає учасниця конференції і теплої зустрічі земляків. — А мої прабабуся й прадідусь одружилися в 1906 році. Сімейну реліквію: дві чашки з тонкого фарфору, які їм подарували на весілля батьки, ми за традицією наповнюємо духмяним кримським вином й пускаємо по колу родичів і друзів. На всіх родинних урочистостях і святах присутні люди різних національностей. Так буде й у день відзначення 100-ліття щасливого весілля моїх предків. Адже найвищими цінностями для естонців, пронесеними через усю їх історію, залишаються: перерахвас — трудова сім’я і злагода в ній, народження дитини й сепік — хліб. Тости у нас — кримських естонців, звучать обов’язково спершу рідною мовою, а потім перекладаються для всіх гостей, які її не розуміють.

На іншій виставці — майстерні фотороботи, головна частина яких присвячена сучаснику Едуарда Вільде — естонському скульптору, академіку Амандасу Адамсону. Його життя пов’язане з Кримом. Творчість цього майстра добре відома не лише кримчанам, а й у всьому світі. Достатньо назвати збережений на півострові знаменитий пам’ятник Затопленим кораблям у Севастополі, який став емблемою міста. Не менш відомі й візитні картки міста-курорту знамениті Русалка в Місхорі та Дівчина Арзи й Алі-Баба. На виставці представлено унікальні фотографії із зображеннями й багатьох не збережених до наших днів майстерних скульптурних композицій академіка Адамсона. Тож зрозуміло, як радо, щиро й гостинно, серед найпочесніших гостей, кримчани вітали й доньку відомого естонського скульптора. У Криму вона вперше. Приїхала на відкриття фотовиставки, присвяченої творчості батька. А поряд — роботи естонського фотографа Аматра Ахіндемяє знайомлять глядачів із сучасним життям кримських естонців.

Нині на півострові їх залишилося проживати трохи більш як 600. Та сконсолідований і працелюбний гурт естів уже з перших днів незалежності України об’єднався в земляцтво. Невдовзі створили вони й Кримське естонське товариство культури, в якому нині сім активних регіональних організацій у Сімферополі, Ялті, Керчі, Алупці, Бахчисарайському, Красногвардійському та Первомайському районах. Найбільше місць компактного проживання естонців у селищах Краснодарка, Берегове, Первомайське, Петровка, Новоестонія, де, як ніде успішно, вони зберігають мову, побут і звичаї свого народу.

Традиційним стало й проведення Днів естонської культури в Криму, на які з’їжджаються гості з різних куточків Криму, України, Естонії, Латвії, Литви й Швеції. Земляки тоді збираються на спільні богослужіння, шукають і знаходять родичів, організують спільні фольклорні фестивалі місцевих естонських колективів і тих, що приїздять з історичної Батьківщини, беруть участь у культурних програмах, масових народних гуляннях. Заспівувачів, ентузіастів гуртування земляків у порівняно нечисленній, але дружній та міцній кримській естонській громаді вистачає.

Недавно видали книгу про буття свого етносу на півострові «Оаза в степу», настійно створюють нові творчі колективи, енергійно організують курси вивчення рідної мови. Нащадки колишніх переселенців добре пам’ятають своє коріння й сподіваються на краще, адже мешкають нині не в найблагополучніших економічно місцинах краю. Тож, ніде правди діти, дехто прагне переїхати на свою прадавню землю, де умови життя кращі.

Проте більшість кримських естонців не хоче зраджувати другій Батьківщині, яку обрали їхні предки, бо вже давно вважають не менш рідним і Крим. Не бажають обривати коріння, яким обросли їхні роди за віки життя на півострові. Навіть розмови про від’їзд і переїзд сприймають як зраду своїх рідних, чиї хати й могили тут уже давно. Але зв’язки з прадавньою землею естів і родичами в Естонії зміцнюють постійно й турботливо.

Ось і недавно з усіх регіонів Криму роз’їхалися діти-естонці, запрошені на історичну Батьківщину вивчати рідну мову. Кількох з них прийняли на навчання провідні вузи Таллінна. Пишуть, що повернуться на півострів з міцними знаннями й любов’ю до рідного краю. Бо землею предків вважають водночас прохолодну Естонію і спекотний Крим. Просять не сумніватися: приїдуть назад обов’язково. Адже тепер настала їх черга продовжувати непорушну традицію перших естонських поселенців: жити в злагоді з усіма іншими націями й водночас уміти не розчинитися серед багатьох етносів півострова, зберігати свою ідентичність, як найвищу святиню. Саме за це кримських естонців здавна називають на півострові «міцними горішками».

Крим.