Життя в подарунок отримали двійнята Саша і Даша разом із мамою.

Якби Раїсі Олександрівні Прокопчук хтось сказав, що у неї з’явиться ще одна донька, ніколи не повірила б. Своїх двох довелося ставити на ноги самій і, може, тому, що самій все в житті давалось непросто, навчилася до інших ставитися з особливою увагою. Але такого, щоб поселила у своїй квартирі незнайому дівчину, не чекав ніхто.

Того дня з Києва поверталася після лікування. На пероні натовп, але раптом побачила, як молодесенька дівчина якось незграбно кинула свою сумочку просто на рейки. За якусь мить жінка втримала її від останнього кроку. А дівча тільки у сльози: для чого рятували? Їй нікуди йти.

І Раїса Олександрівна повела до свого дому. Не питала ні паспорта, ні прописки. Не з’ясовувала, хто і звідки. Просто нагодувала і залишила у себе.

Згодом Таня розповіла, що вдома почувалася чужою і непотрібною, а особливо після народження молодшої сестрички. Тому, тільки-но закінчила школу, подалась на заробітки до столиці. Там і зустріла свого коханого.

Він привіз її до свого села, і Таня, як добра невістка, взялася до звичної для неї сільської роботи. Чутки про нову невістку розлетілися швидко, а повернулися приголомшливою звісткою. З’ясовується, її коханий вже має дружину і дітей. І Таня пішла з цього дому.

Зазвичай звістку про те, що народиться двійня, батьки зустрічають з великою радістю. А Таня — зі сльозами. Вона й сама незручно почувалася в однокімнатній квартирі, куди Раїсі Олександрівні разом із донькою довелося забрати ще й паралізованого після інсульту батька. Коли ж уявила, що принесе сюди двійню, —злякалася цих думок.

А дітки народилися на славу. І одразу впали в око одній родині. Коли дізналися, що молодій мамі нікуди подітися із своїми крихітками, запропонували... продати їх. В обмін на Сашу і Дашу давали чотири тисячі доларів або однокімнатну квартиру. Дітей у матері ніхто не забрав. Але з безліччю проблем їй довелося зіткнутись уже з перших днів. Розпочалося з того, що навіть допомогу після пологів Таня отримала лише на одну дитину. Просто через те, що зазвичай так отримують всі. Лише за пару місяців гроші нарахували на друге немовля.

Про те, на які кошти Тетяні доводиться доглядати дітей, окрема розмова. На двох отримує 84(!) гривні на місяць. Жодних доплат не має. Підняти на ноги малюків одній із такими достатками — це подвиг.

Таня могла б отримувати соціальну допомогу, та не має прописки. А без неї документи не оформиш. Спочатку Раїса Олександрівна пробувала прописати її до себе. Та хоча прописку скасовано, правило про те, що на кожного члена сім’ї повинно припадати одинадцять квадратних метрів, залишилось. Отож утулити ще трьох в однокімнатне помешкання, як в казкову рукавичку, не вдалось.

Нині Раїса Олександрівна прилаштувала Таню з дітьми у стареньку глинобитну прибудову. Але ж за кімнатку, де ледве розмішаються два дивани, і кухоньку, куди навіть воду не підведено, все одно доводиться сплачувати чималі гроші. Сто гривень для Тані просто фантастика. Тому навіть пічне опалення не поспішають підключати — дорого.

Коли сусіди побачили, як мама на руках носить двох малюків, одразу почали допомагати. Так, подарували коляску. Потім хтось приніс пелюшки, хтось поділився дитячим одягом, хтось допоміг харчами. Вибратись із дому по найнеобхідніше дуже проблематично. Про медсестру чи соціального працівника, котрі допомогли б у догляді за немовлятами, Таня навіть не мріє. Більше переживає за те, щоб дітям вистачило поїсти і було в що переодягнути. Бо це тільки не прописані на папері вони начебто не існують. Насправді вони є, ростуть, а мама вірить у те, що державі вони потрібні так само, як і їй.

Найбільше у цій історії вражає те, що жінка-інвалід, котра до останнього підвищення отримувала лише 162 гривні пенсії, змогла не просто одягнути, нагодувати, прихистити, а відродити життя і Тані, і її крихіткам. Дотепер вона ділить буханку хліба на дві хати. Так сталося, що саме її душа найбільше болить за долю двох маленьких українців.

Хмельницький.