Подорожувати літаком — швидко, але, я сказав би, неспортивно. Зникає відчуття шляху. У цьому сенсі ліпше автомобілем. У будь-якій тривалій поїздці, незалежно від компанії, через якийсь час у салоні зависає тиша і кожен занурюється в свої думки. В такі моменти полюбляю почитати пришляхові покажчики і, зустрівши незвичайну назву населеного пункту, спробувати вгадати логіку авторів того чи іншого топоніма.
У більшості випадків усе зрозуміло: Лебедівка, Семенівка, Ракитне і навіть Старий Крим (Крим — похідне від тюркського фортеця). А от під Києвом є автобусна зупинка «Нова Україна». Іноді без детальних досліджень етимологію встановити неможливо, а іноді вона очевидна.
Їдемо, наприклад, до Херсона. Раптом праворуч покажчик — «Лівий Солонець». Ну добре — буває, але за пару хвилин ліворуч з’являється «Правий Солонець». Кілька секунд, як у дитинстві, розглядаєш руки і намагаєшся визначити сторони. Потім розумієш: років двісті тому автор невигадливого жарту прямував у протилежному напрямку. І, копіюючи невгамовного імператора, владно вказував — «тут закладемо Правий Солонець, а отам — Лівий».
Іноді трапляються сполучення, котрі інакше, як чиїмось жартом, пояснити важко. Є під Кременчуком село Недогарки. Вочевидь, його частині все-таки вдалося уникнути забутої згодом пожежі. Але пам’ять про неї, схоже, спливла, коли чиїсь світлі голови придумували назву місцевого колгоспу. З типового радянського набору було обрано «найвогненебезпечніший» варіант. Тепер в’їзд до цього населеного пункту прикрашає стела — «Село Недогарки. Сільгосппідприємство «Іскра». Для повноти образу я ще девіз більшовицької газети розмістив би, але творці, мабуть, вирішили не нагадувати, що «з іскри займеться полум’я».
