Шановний Вікторе Федоровичу!
Після введення в дію нового пенсійного Закону до Комітету Верховної Ради України у справах пенсіонерів, ветеранів та інвалідів, ради Організації ветеранів України зростає кількість звернень громадян і ветеранських організацій. За дев’ять місяців цього року тільки до парламентського комітету їх надійшло більш як чотири тисячі. Ще 3830 письмових звернень і листів отримано під час зустрічей і прийому ветеранів та пенсіонерів. Це значно більше, ніж за весь 2003 рік.
У переважній більшості звернень порушуються питання пенсійного забезпечення і соціального захисту ветеранів, пенсіонерів та інвалідів. Їх автори вважають себе в черговий раз обдуреними пенсійною реформою, яка не тільки не зняла більшість проблем пенсійного забезпечення, про що дружньо обіцяли високі посадові особи, включаючи керівників держави, а ще більше загострила їх. І це зрозуміло. Адже понад 11 мільйонів пенсіонерів так і залишилися за межею бідності, отримавши надбавки до своїх жебрацьких пенсій по кілька гривень.
У багатьох зверненнях висловлюються думки, сумніви стосовно Постанови Кабінету Міністрів України «Про підвищення рівня пенсійного забезпечення» від 18 вересня цього року, якою передбачено надання цільової адресної допомоги тим пенсіонерам, розмір пенсій яких не досягає прожиткового мінімуму. Сприймаючи цей урядовий акт як належне, автори листів водночас запитують: чому доплата, а не підвищення самих пенсій, чи вистачить коштів для регулярних виплат, надбавок до пенсій після президентських виборів, де гарантія, що це буде врегульовано законом і новий склад уряду не скасує цю постанову. Це — запитання-сумніви. А загальне невдоволення спричинила зрівнялівка у пенсійному забезпеченні, до якої вдався уряд. У листах зазначається, що цією постановою «... в один ряд поставлені люди, котрі віддали кращі роки життя, а нерідко й здоров’я, створенню тих багатств, яким і нині користуються «нові» українці, і тих, хто абияк і абиде відпрацював кілька років, а то й місяців...».
Поява цієї постанови викликає особливий подив ще й з огляду на те, що кілька проектів законів, спрямованих на вирішення проблеми встановлення мінімальної пенсії на рівні прожиткового мінімуму, як цього вимагає ст. 46 Конституції України і які останнім часом приймалися Верховною Радою України, наражалися на президентське вето, яке готувалося тим самим урядом.
До сказаного додамо, що ще зовсім нещодавно, коли владою «проштовхувався» Закон «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», високі посадові особи і навіть Президент України Л. Д. Кучма за підказкою зарубіжних консультантів в один голос заявляли, що врятувати ветеранів від подальшого зубожіння може лише пенсійна реформа, що новий пенсійний закон покладе край зрівнялівці під час нарахування пенсій, покінчить із злиднями ветеранів.
Що ми маємо на ділі — відомо. Навіть пенсія у розмірі 284 грн. 69 копійок, або по 9,5 грн. на добу за нинішнього стрімкого зростання цін практично на все і скрізь гарантує ветеранам лише одне: приниження честі і гідності, подальше жебракування, а отже, подальше передчасне вимирання.
Взагалі пенсійна реформа, про необхідність якої ми так довго і багато говорили, після прийняття і реалізації трьох останніх постанов Кабінету Міністрів України з питань пенсійного забезпечення (№1783 від 20.11.2003 р.; №№943, 1215 від 24.07. і 18.09.2004 р.), реформування пенсійної системи знову повернуто в режим ручного управління, до дискримінаційної зрівнялівки.
Усе це, разом узяте, викликає недовіру до постанов, які приймаються, численних переможних заяв деяких членів уряду та інших високих посадових осіб щодо успіхів у пенсійному забезпеченні громадян. У багатьох листах йдеться вже не про підвищення, а про повернення тих пенсій за купівельною спроможністю, які вони заробили і отримували в кінці 80-х років минулого століття.
Ветерани війни, праці і військової служби з тривогою сприймають нову хвилю урядових дій, розпочатих колишнім Прем’єр-міністром України В. А. Ющенком, щодо заміни пільг адресною грошовою допомогою. І автори колишньої «Стратегії», і автори нинішньої «Концепції» заміни пільг міфічною адресною допомогою в один голос твердять, що від такої заміни виграють усі ветерани, що адресна допомога дасть змогу українським пенсіонерам жити по-європейськи. Такі заяви сприймаються з недовірою. І ось чому. Передбачені законодавством пільги нині фінансуються в межах 8—10 процентів. Інші 90 процентів не фінансуються через відсутність коштів. То де ж візьмуться кошти на переведення усіх пільг у грошовий еквівалент, запитують автори листів. Є ще і політико-моральний аспект цього питання. Пільга — це винагорода держави за певні заслуги конкретної людини, а грошова доплата — це матеріальна допомога обездоленим, малоімущим. Для багатьох ветеранів надто принципова відмінність.
Отже, запровадження державою цільової адресної допомоги автоматично виключає з цього списку Героїв Радянського Союзу, Героїв Соціалістичної Праці, Героїв України, повних кавалерів орденів Слави та інших орденоносців, осіб, які мають високі звання «народний», «заслужений», тобто громадян з особливими заслугами перед Україною.
Даруйте на слові, але цими своїми діями уряд фактично принизив і знівелював ці високі звання і заслуги. Особливе обурення викликає те, що це зроблено напередодні 60-річчя Великої Перемоги над фашизмом.
Тепер стало вже очевидним, що, приймаючи в 2002 році «історичну» постанову №253 щодо стратегії заміни пільг адресною допомогою, уряд намагався і пільги скасувати, і грошей не дати.
Автори звернень вважають, що в період, коли у переважної більшості пенсіонерів розмір пенсій не перевищує прожиткового мінімуму, та ще й в умовах різкого зростання цін і тарифів на товари першої необхідності, ліки, житлово-комунальні послуги тощо, заміна або скасування пільг є актом не тільки передчасним і неприпустимим, а й аморальним стосовно них.
До речі. Автори звернень висловлюють свої думки і про цінову політику в нашій країні. Коли йдеться про товари першої необхідності, кажуть вони, то ціни на них постійно зростають. Відповідь на це одна: ціни регулюються ринком, і влада не має права втручатися у ці питання. Водночас на два «стратегічні» продукти — спиртні напої і тютюнові вироби, від вживання яких людина тільки втрачає здоров’я, передчасно вмирає, ціни не тільки не зростають, а навіть є нижчими, ніж були до 1990 року. Автори листів роблять висновок, що хтось регулює ці процеси, комусь не потрібна здорова українська нація.
І ще одне питання, яке надто хвилює старше покоління наших громадян. Це повернення заощаджень. Починаючи з 1997 р. передбачалося повертати громадянам по 300—500 млн. гривень щорічно. Але жодного разу навіть і ці мізерні суми не поверталися у повному обсязі. То чи є гарантія, що 6,5 млрд. гривень, які передбачається закласти у держбюджет України на 2005 р. для компенсації і повернення громадянам їх вкладів, включаючи оплату комунальних послуг, стануть реальністю? Дехто з ветеранів привертає увагу до того, що ідея, яку нині використовує Кабінет Міністрів України, містилася у проекті відповідного закону, прийнятому Верховною Радою, але заветованому Президентом з подачі уряду. Викликають стурбованість і наміри уряду провести індексацію вкладів у співвідношенні 1 грн. до 0,2289 гривні. А це зменшить вклади майже у 5 разів, з 130 млрд. до 28 млрд. гривень.
Ветерани та пенсіонери хочуть сподіватися, що все обіцяне за останні місяці — і доплати до пенсій з наступним підвищенням розміру самих пенсій, і відповідне збільшення виплат знецінених заощаджень буде виконано. І виконано за рахунок нинішнього економічного зростання, темпи якого, за словами деяких високопосадовців, випереджають усі країни світу, а не за рахунок друкування нових купюр і знецінення гривні, інфляційних процесів, які можуть «з’їсти» всі попередні підвищення пенсій, зарплат і соціальних виплат.
Насамкінець, шановний Вікторе Федоровичу, хочемо сказати, що автори звернень представляють ту частину наших громадян, яких називають золотим поколінням Вітчизни.
Це — покоління, яке у двобої з фашизмом вийшло переможцем і відстояло незалежність своєї Батьківщини, нинішню суверенну Україну.
Це — покоління, яке забезпечувало Перемогу зброєю, матеріальними і продовольчими ресурсами на трудовому фронті, а у повоєнні роки не тільки відбудувало зруйноване народне господарство, а й вивело Україну у провідні країни Європи.
Це — покоління, дитинство якого припало на важкі воєнні роки і яке в народі отримало статус «діти війни».
І в переддень 60-річчя визволення України від гітлерівського фашизму та 60-річчя Перемоги у Великій Вітчизняній війні це покоління хоче отримати державні гарантії того, що все обіцяне владою у передвиборний період буде виконане, що їм повернуть зароблене ними багаторічною працею, що останні роки свого життя ветерани проведуть у матеріальних достатках, а не в злиднях, як в останні роки.
Зважаючи на фізіологічні закони про людське життя і вік ветеранів, для багатьох з них це буде остання шана, яку держава, ми з вами віддамо захисникам Вітчизни.
Ми сподіваємося, що уряд зробить все можливе, щоб у ветеранів, пенсіонерів та інвалідів ніколи не з’являлися на очах сльози — сльози приниження, безсилля і злиднів, а тим паче в рік Великої Перемоги, який проголошений Роком ветеранів в Україні.
Було б добре, якби на всі ці питання ветерани отримали конкретні відповіді шляхом публікації їх у газетах «Урядовий кур’єр», «Голос України», «Ветеран України».
З повагою,Петро ЦИБЕНКО,голова Комітету Верховної Ради України у справах пенсіонерів, ветеранів та інвалідів;Іван ГЕРАСИМОВ,голова ради Організації ветеранів України.
