Закінчилася робота Парламентської асамблеї Ради Європи. Цього разу ПАРЄ більше турбували останні події у світі, тероризм і права людини. Про те, як резолюції ПАРЄ впливатимуть на ситуацію в нашій державі та у світі загалом і наскільки затягнеться спостереження за Україною, наша розмова з членом постійної делегації Верховної Ради України у ПАРЄ, керівником фракції Народної аграрної партії у Верховній Раді, заступником голови Комітету ВР з питань аграрної політики та земельних відносин Михайлом ГЛАДІЄМ:

— Звісно, більше уваги приділялося подіям у Чечні та Іраку. Зокрема, в ухваленій резолюції засуджено тероризм. Ще одна велика глобальна проблема — потепління клімату. Кіотський протокол підписали вже понад 120 країн. Америка та Росія, які здійснюють найбільше викидів в атмосферу, — поки що ні. А наслідки можуть бути дуже трагічні. І про це йшлося на сесії. Я також долучив свій виступ. Ми зацікавлені в ширшому співробітництві з країнами Європейського союзу, і насамперед зі створення міжнародних та національних вуглецевих фондів. Третє важливе питання — Світова організація торгівлі, яка нині перебуває на перехресті.

— Що це означає?

— Перехрестя інтересів. Члени СОТ мають певну перевагу над тими країнами, які хочуть вступити до цієї організації. Скажімо, в Японії чи США потужно дотують сільськогосподарського виробника. А так званим третім країнам не рекомендують цього робити. Виходить, наш товаровиробник буде в нерівних умовах через демпінгування цін країнами СОТ. Тому держави, які не є членами СОТ, ставлять питання руба: якщо ми вступаємо, давайте таку квоту на дотації і нам. Тож чи вигідно нам членство в СОТ за таких умов?

— Тобто наразі йтиметься про зміну концепції підтримки села, на фінансування якого в новому бюджеті передбачено більш як сім мільярдів.

— Так. Як і обіцяли Голова Верховної Ради Володимир Литвин і Народна аграрна партія, на наступний рік на розвиток АПК збільшено кошти: у проекті бюджету передбачено 9,2 мільярда гривень. (До речі, депутати нашої фракції разом з урядовцями відпрацьовували всі цифри. І якщо підтримають наші пропозиції, ми голосуватимемо за бюджет-2005, якщо ж відкинуть — ні). І американська позиція «ви не дотуйте, нехай самі виживають» стосовно нашого села звучить дещо цинічно. Навіть члени ЄС критикували такі умови. Добре, що в Раді Європи намагаються захистити кожну із 46 країн. Або ж застерегти від необачних кроків чи помилок.

— Однак як можна розмежувати, де справді необхідна рекомендація, а де — втручання у внутрішні справи держави?

— Резолюції ПАРЄ рекомендаційні для кожної країни—члена Ради Європи. Але подекуди де-факто вони набагато сильніші за наші внутрішні закони. Рекомендації ПАРЄ — політичний барометр настроїв у Європі. До всіх рішень асамблеї приглядаються Європейський та Світовий банки, а також світова громадськість. Тому на нинішньому етапі для нас рішення РЄ надважливе. Мене здивувала заява першого Президента України Леоніда Кравчука: якщо нас виключать з Ради Європи, це не буде трагедією для країни. Це буде трагедією. Бо нас не поважатимуть і з нами ніхто не рахуватиметься. І треба серйозно ставитися до висновків доповідачів Моніторингового комітету.

— Проте не раз у коментарях прес-служби Міністерства закордонних справ йшлося про політичну заангажованість і втручання доповідачів ПАРЄ.

— Розцінюю моніторинг не як втручання, а як контроль за виконанням узятих нами зобов’язань. ПАРЄ не диктує, кого Україні обирати Президентом. Нас просять чесно оприлюднити результати волевиявлення на президентських виборах. Якщо вибори відбудуться демократично і прозоро, для нашої країни може бути постмоніторинговий період, так би мовити, пом’якшений контроль. А потім його можуть і взагалі зняти. Так Україна може швидше потрапити до Євросоюзу.

Щодо доповідачів, то вони чесно роблять свою справу. Однак у мене склалося враження, що вони мають більше інформації від опозиції. На жаль, українська виконавча влада не хоче з ними співпрацювати і взагалі недопрацьовує з багатьма міжнародними інституціями.

— Що заважає нашим політикам вирішувати питання вдома? Володимир Литвин не раз закликав не виносити «політичний бруд» на розгляд світового загалу. А з другого боку, представник нашої делегації Ігор Осташ наголошував на тому, що якби в Україні існував судовий конституційний механізм, який працював би демократично, то не було б потреби звертатися до міжнародної спільноти.

— Звісно, і глава парламенту, і народний депутат мають рацію. Нам треба максимально вирішити внутрішні проблеми в державі. Однак, скажімо, чорнобильська проблема, на вирішення якої нам обіцяли 180 мільярдів доларів, це не лише наша турбота. Але доводиться весь час нагадувати про обіцянки.

У декого може скластися враження, що Рада Європи відразу підхоплює будь-яке обурення опозиції. Нічого подібного. Якось Генеральний секретар ПАРЄ пан Швімер зупинив нашого опозиційного депутата, мовляв, свої проблеми потрібно вирішувати у своїй країні, а ми сприятимемо. В усякому разі, апеляція до європейських структур не завжди працює на імідж держави.

— До речі, як і останні події в парламенті, коли минулого сесійного тижня три фракції більшості намагалися призупинити роботу Верховної Ради.

— Так. Але події могли бути значно гіршими, якби не великий, без перебільшення, миротворець — глава парламенту. Він довів, що законодавчий орган навіть без трьох фракцій більшості продуктивно працює і ним не можна керувати з-поза меж Верховної Ради. Всі знають, що у Литвина благородний принцип: кожен депутат незалежно від політичних симпатій чи партійної приналежності отримає від нього захист. Голова ВР уміє вислухати і допомогти. До речі, він чи не єдиний представник влади, який ніколи не ховається від міжнародних спостерігачів і політиків. Він вміє визнавати свої помилки і каже про це відкрито. Це цінують і наші парламентарії, і міжнародне товариство.

І те, що Верховна Рада нині працює та ухвалює переважно урядові законопроекти, — його заслуга. Біля нього залишилася справжня більшість. У цій ситуації дивує одне: позиція деяких мас-медіа, які безпідставно доводять, що у Верховній Раді панують агонія і хаос. Насправді в парламенті робоча обстановка: закони обговорюються і приймаються. Навіть ті, які пропонує уряд як першочергові. А якщо говорити про нервозність, то вона нині більш притаманна окремим владним структурам.

Я вважаю, що депутати за будь-якої ситуації, яка б команда не давалася і які б сценарії не розігрувалися, не дадуть розпустити парламент, обраний народом.