Стережіться, корупціонери!

Лія Ільченко, прес-секретар Міністра юстиції Олександра Лавриновича, повідомила: міністерство вже розпочало роботу з представниками американської асоціації з проведення першого семінару в Україні й висловило зацікавленість у співпраці з американськими юристами у розробці нормативно-правових актів у сфері боротьби з корупцією.

Отже, наша юстиція визнає: корупція у нас є, і від допомоги в подоланні її ми не відмовляємося. Окрім того, як випливає з інших повідомлень Мін’юсту, і уряд начебто не хоче мовчки спостерігати за подальшим розвитком цього явища. Він пропонує ратифікувати Цивільну конвенцію про боротьбу з корупцією, підписану Україною ще в листопаді 1999 року на 105-му засіданні Комітету Міністрів Ради Європи у Страсбурзі. Мало того, проект закону про ратифікацію конвенції, розроблений Міністерством юстиції, буцімто затверджено урядом і направлено до Верховної Ради.

І тільки-но конвенцію буде підтримано, зазначав нещодавно Олександр Лавринович, Україна автоматично стане членом Групи держав проти корупції (ГРЕКО). І тоді наша держава (нарешті! — Авт.) візьме на себе зобов’язання створити ефективні засоби правового захисту громадян, яким було заподіяно шкоду внаслідок корупційних дій, зокрема й можливість отримати компенсації за заподіяну шкоду.

А як міжнародна юриспруденція визначає поняття «корупція»? Відповідно до Європейської конвенції —це прямі чи опосередковані вигоди або можливість їх отримання, які порушують належне виконання будь-якого обов’язку особою, що отримала хабара.

Цікаво, а чи багато країн світу стали на шлях офіційної і рішучої боротьби з корупціею? На сьогодні, повідомив О. Лавринович, конвенцію підписали 37 країн і ратифікували 19. А набула вона чинності 1 листопада 2003 року. Після її ратифікації 14-ма державами.

Корупція так допекла, що й Організація Об’єднаних Націй ухвалила свою конвенцію протидії їй. Наша країна приєдналася до неї 11 грудня минулого року. Свої підписи під нею поставили представники близько 100 країн—членів ООН. А що далі?

Згідно з цим документом у нашій державі має бути переглянуто поняття «корупція» і врегульовано юридичну відповідальність за вчинення корупційних дій. Відповідно до нових міжнародно-правових норм треба визначити різновиди та прояви цього явища в Україні. А ще конвенція ООН вимагає створення незалежного органу, котрий має забезпечувати нагляд та координацію питань з попередження корупції. І спеціалістів відповідних треба буде готувати. Щоб діяли вміло і грамотно.

Вважають, що конвенція ООН істотно відмінна від конвенцій Ради Європи, до яких Україна приєдналася раніше. ООНівська — визначає ширше коло корупційних дій. Визначає основні засади протидії корупції у приватному та публічному секторі. І, зокрема, такі аспекти, як кодекси поведінки публічних посадових осіб, державні закупівлі, управління публічними фінансами, публічна звітність, заходи стосовно судових органів і органів прокуратури. І заходи з попередження відмивання коштів. Спірними залишаються принципи міжнародного співробітництва з метою повернення коштів, які було незаконно вивезено з тієї чи іншої країни.

Американських юристів випередили канадські

Тут доречний вислів: «Чим далі в ліс, тим більше дров». З’ясовується, Україна і Канада на початку нинішнього року започаткували новий трирічний проект щодо боротьби з корупцією. Про це було заявлено 23 січня під час «круглого столу» «Корупція в Україні: аналіз проблеми та шляхи вирішення». Подія відбулася за ініціативи Посольства Канади в Україні та нашого Мін’юсту. Грунтуватиметься проект на результатах вивчення рівня корумпованості у різних органах влади України, проведеного харківським Інститутом прикладних гуманітарних досліджень. У звіті інституту визначено характерні ознаки корупції в Україні у 2003—2004 роках, поради щодо попередження цього явища, покарання за корупційні діяння тощо.

Як зазначив на тому «круглому столі» Посол Канади в Україні Ендрю Робінсон, мета проекту — передача українському урядові досвіду і знань вирішення антикорупційних аспектів, наявних у його країні. І ще Посол наголосив, корупція, на його думку, головна проблема, яка постає перед усіма країнами на шляху до демократії.

Корисною і особливо актуальною нині є порада Ендрю Робінсона: якщо Україна вирішить подолати проблему корупції, то вона потребуватиме «сильного та стійкого політичного лідерства з цих етичних питань, а також тривалого залучення українських громадян, які повинні вимагати від усіх посадових осіб найвищих стандартів поведінки». Освоїти ці стандарти допоможуть навчальні курси з питань доброчесності (протидії корупції) для вищих навчальних закладів і системи підвищення кваліфікації державних службовців. І відповідний навчальний посібник плановано розробити.

Якщо в міжнародних документах «корупцію» визначено переважно як вимагання, пропонування, одержання хабара тощо, то чіткіше визначення цьому явищу дає наш вітчизняний дослідник доктор юридичних наук, професор Микола Мельник. 1999 року побачила світ його брошура «Наукове забезпечення антикорупційної діяльності в органах влади», 2001-го — монографія «Корупція. Сутність поняття, заходи протидії», нинішнього року — також монографія «Корупція — корозія влади».

У цьому промовистому за назвою дослідженні корупцію визначено як одну з головних перешкод побудови демократичної, соціальної, правової держави України, утвердження і реалізації принципу верховенства права. Що корупційні прояви в нашій державі набувають дедалі небезпечнішого характеру. Поширення корупційних стосунків призвело до створення мафіозно-олігархічних угруповань. Корупція стала системним елементом управління державою, суспільством. Із аномалії вона поступово перетворюється на норму поведінки. Корупція, стверджує науковець, є реальним чинником, який загрожує національній безпеці держави, сприяє появі та існуванню мафії.

Трактуючи один із аспектів корупції — політичний, М. Мельник твердить: політична сутність корупції виявляється у тому, що вона може бути засобом боротьби за владу, збереження її. Автор формулює свої засади протидії цьому соціальному явищу, визначає заходи з підвищення ефективності антикорупційної діяльності.

Окрім М. Мельника, корупцію досліджують чимало інших українських учених і центрів. Тож у нас є певне наукове обгрунтування її. Нам, як бачимо, пропонують свою допомогу і досвід зарубіжні юристи і країни. Є ніби бажання посилити боротьбу з нею наших центральних органів влади.

То що заважає нам швидше створити політичну волю, щоб системно і послідовно протидіяти корупції?