— Як там бабця Надя? Не привалило її у власній хаті? — першим ділом питаю сокиринецького сільського голову Олексія Умнова, як випадає нагода зустрітися.
— Слава Богу, жива.
Побувавши один-єдиний раз у гостях в одинокої Надії Кравцової, в її хаті-руїні, яка розвалюється на очах, замислюєшся: де ж воно, оте зростання добробуту, про яке на всіх перехрестях повторюють урядовці? Людина ж не з Африки приїхала і не щойно в Сокиринцях поселилася, а працювала в цьому селі все своє життя: то в полі, то в колгоспному дитсадку. Єдиного рідного брата забрала війна. Був би живий — не сиділа б під дірявим дахом. Сільський голова пропонує їй переїхати до будинку престарілих. «Та ні, — каже старенька, — я вже якось тут помру, разом із хатою».
Олексій Умнов оповідає про інших своїх виборців. Чекають не дочекаються телефонізації осель два ще живі ветерани війни інваліди другої групи Михайло Олійник та Михайло Самбір. Мешканці бригадного Збрижа заздрять: десь є газ, а тут на старості літ катай до лісу за патиччям, бо палити взимку буде нічим. А дороги які над славетним Збручем! Одні вибоїни. І це тоді, коли навколо каменю, хоч греблю гати. У річку гноївка з ферми тече, не раз підтоплювала й хати на Набережній, а мізерними штрафами, якими Чемеровецька інспекція екоресурсів карає місцеве господарство «Джерело», потопу не загатиш.
А ті, хто працює, за десяток років зарплату бачили у грошовому вигляді разів зо два-три, терплять ярмо за оранку городу, вивезення гною, дещицю зерна, соломи, полови. Он у сусідній Летаві керівник на матеріальну допомогу для лікування дитини видав одразу тисячу гривень, а збрижанці двадцятки заробленої вирвати не здатні, хіба самі собі заплатять, якщо на фермі склецок силосу потай візьмуть. У тутешньому «Джерелі», яким керує Петро Гожий, заробітки найнижчі в районі, борги перед людьми — найвищі. Відстоювати свої права в суді селяни також не можуть: по-перше, й на це потрібні гроші, по-друге, бояться, бо цього верховоду не «бере» ні районне, ні обласне начальство, зате жодному непокірному в селі життя немає. Тож лишилися майже одні пенсіонери та ті, хто гнеться. Село вмирає, у збрижанській школі усього двоє учнів навчаються. Отакий спадок дістався сільському голові Олексію Умнову.
Його обрали сільським головою, тільки-но він знову повернувся назад до рідного Збрижа із півдня, де досі мешкала вся родина. До нього йдуть односельці як до останньої інстанції, оскільки в «Джерелі» ні комісія з трудових спорів, ні контрольно-ревізійна комісія не діють.
— А що ж реально може сільський голова? Віртуально — все, а коли не маєш грошей — нічого. Його, найпершу підпору влади на місцях, поставлено на коліна перед господарниками. Чи не хотів би я відремонтувати хату Надії Кравцовій?!. Чи навіть побудувати невеличку оселю. Чи покласти якийсь кілометр асфальту. А за що? Сільська скарбниця порожня. Хоча «Джерело» на сьогодні заборгувало сільраді 82 тисячі гривень за оренду землі. На 48 тисяч з цієї суми вже є на користь громади рішення Хмельницького господарського суду від 11 березня 2003 року. «Не платив і не платитиму!» — заявляє керівник господарства Гожий, а державні виконавці, виходить, танцюють у нього в решеті, бо добитися сплати боргу не можуть. Тож сільська влада, — продовжує Олексій Умнов, — єдиний захисник невільників Гожого. Інакше я не можу назвати громадян Збрижа та Сокиринець. Як депутата районної ради, у липні 2002 року Петра Гожого було засуджено Чемеровецьким районним судом за шахрайство з фінансовими ресурсами до двох років позбавлення волі з відстрочкою виконання на рік. За період перебування Гожого на обліку в районній кримінально-виправній інспекції його можна було не раз знову притягти до відповідальності за невиплату зарплат працівникам «Джерела», та прокуратура очі на його «промахи» закрила.
На своє звернення від 16 липня минулого року на 12 аркушах до голови Чемеровецької райдержадміністрації Валентина Хоптяна Умнов досі чекає відповіді. Він цього листа не міг не написати, провівши власне розслідування та виявивши «липові» договори на оренду землі, фіктивні акти передачі майна (без підписів колишніх членів КСП) на чималу суму колишньому директору «Джерела» Чайковському, а після нього — Гожому, які незаконно перебрали народне добро в свою власність. 385 колишніх членів КСП його фактично втратили, нікому не передаючи. Розподільчого балансу між власниками та «Джерелом» не існує.
Намагання відстояти законні права людей обернулося для сільського голови несприйняттям у коридорах районної влади. В Олексія Умнова почали шукати «гріхи». У такий спосіб сільський орган самоврядування хочуть поставити на коліна, домагаються послуху. А без опори невільники ніколи не піднімуться.
Хмельницька область.
