Ще пам’ятні часи, коли буряківництво й цукроваріння на Одещині набирало, як мовиться, обертів. До традиційно бурякосіючих північних районів почали приєднуватися господарства середньої і навіть південної зон. З огляду на розширення площ під солодкими коренями, в близькому до обласного центру Іванівському районі навіть спорудили новий цукровий завод, що мав забезпечити разом з двома вже наявними підприємствами (в Котовську і Заплазах) вчасну переробку всієї вирощеної в регіоні сировини.
Та останніми роками цим трьом заводам, щоб не простоювати в сезон цукроваріння, доводиться до 50 відсотків сировини завозити з інших регіонів — Вінниччини, Кіровоградщини, Миколаївщини. І все одно виробництво цукру в області різко падає. Причини такої ситуації відомі: по-перше, на Одещині майже вдвічі скорочено площі під буряками; по-друге, надто низька їх врожайна віддача. Хоч як дивно, але деякі господарники та керівники районів почали раптом нарікати, що їх зони, мовляв, суто зерново-соняшникові й вирощувати цукрові буряки там недоцільно: надто низькі врожайність та рентабельність.
— Хибна думка, — заперечує Лідія Буяновська, керівник сільськогосподарського кооперативу «Хлібороб» Балтського району. — За дотримання всіх технологічних вимог вирощування коренів добра віддача поля гарантована. Навіть коли для зернових умови несприятливі...
Лідія Юхимівна твердить це не просто так. Минулий рік, відомо, був для Одещини аж ніяк не хлібний, валовий збір зерна проти нинішнього селяни мали вдвічі нижчий. Господарники, не отримавши прибутків від зернової ниви, бідкалися: як далі бути при такому безгрошів’ї? А в «Хліборобі», взявши з кожного гектара по 333 центнери коренів і продавши сировину на завод, не горювали: стачило коштів і на зарплату людям, і на купівлю насіння, добрив, засобів захисту рослин, техніки. Цукристі, одне слово, добре підстрахували. Це саме можна сказати і про деякі інші господарства різних зон.
Необхідність відновлення на Одещині вкрай занедбаної галузі дедалі гостріше диктується тим, що буряківництво може не лише підстрахувати. Галузь дає селянам чимало робочих місць і пристойні заробітки. Це зрозуміли, схоже, фахівці обласного рівня. Бо в розпал бурякових «жнив» зібрали в Балтському районі доволі велику нараду представників районів і господарств саме з цією метою: переконати в тому, що буряківництво може й повинно бути в Причорномор’ї вигідним. Згадували про знаменитих в минулому землячок-п’ятисотенниць, а сучасних господарників і надалі обіцяли заохочувати. Цукровари готові піти землеробам назустріч. ВАТ «Інцукропром», що об’єднує цукрозаводи регіону, почало практикувати, зокрема, укладання договорів з господарствами щодо фінансування технологічних процесів вирощування і збирання цукрової сировини, забезпечення насінням, гербіцидами, технікою. За умови, звичайно, що й селяни виконуватимуть свої зобов’язання. А коли виникнуть якісь спірні ситуації (заниження цукристості коренів, скажімо, чи завищення рівня забрудненості, на що, бува, нарікають селяни), то порозуміння завжди можна знайти через посередництво спеціальних комісій, до складу яких увійшли виробники сировини та її переробники. Обнадійлива, гадаємо, співпраця.
Одеська область.
