Громадському фонду соціального захисту інвалідів війни, Збройних сил та їх вдів Нікополя завдано збитків на суму 335 тисяч 991 гривня 80 копійок, а отже — вони не дісталися ветеранам війни та праці. Так вважає член ради Нікопольської організації ветеранів України Микола Гриценко. Який і підрахував скрупульозно ті кошти, котрі переказувало тут для допомоги престарілим, але їх було витрачено не за призначенням.
Свої висновки та підрахунки Микола Васильович здійснив за методикою, рекомендованою постановою Кабміну ще від 22 січня 1996 року, — «Про затвердження Порядку визначення розміру збитків від розкрадання, нестачі, знищення (псування) матеріальних цінностей». А першоджерелами Миколі Гриценку служили три акти КРУ Нікополя, складені спочатку в березні та вересні 1995 року, а потім і в жовтні 1997-го. Вони свідчать про численні порушення керівництвом згаданого фонду з наданням матеріальної допомоги тим, хто її потребував. А швидше — з ненаданням цієї допомоги. Незрозуміло, куди безслідно зникли продукти харчування і особливо інші цінності, котрі виділяли спонсори для продажу — ніби в інтересах престарілих.
Неважко здогадатися: нікопольські ветерани тепер домагаються, щоб викрадені чи розтрачені кошти їм повернули. До того ж — щоб повернув конкретно засновник фонду, якого ветерани і звинувачують у шахрайстві. За їхньою заявою свого часу було порушено кримінальну справу — за фактом розкрадання колективного майна в особливо великих розмірах, як було сказано в ній.
Історія ця давня, почалася ще з кінця 1995 року, про неї ми вже писали у номері від 8 травня 2001 року. Втім, і досі ветерани нічого не домоглися на свою користь. Вісім разів справу закривали, а потім вісім разів відкривали знову. Як з’ясувалося, не завжди для цього були достатні причини. В цьому переконують численні офіційні листи та відповіді з різних інстанцій, зокрема й Генеральної прокуратури України, на запити та звернення ветеранів. Набрався цілий том документів. В якому можна прочитати, скажімо, таке: «Вивченням матеріалів справи встановлено, що рішення про закриття кримінальної справи стосовно Г. винесено передчасно, без достатніх на те підстав. У зв’язку з цим Генеральною прокуратурою постанови скасовано і дані вказівки. Матеріали справи для організації додаткового розслідування направлені прокурору Дніпропетровської області. Генпрокуратурою прокурору Дніпропетровської області запропоновано вжити заходів до закінчення слідства в стислі терміни, про що Вас повідомити. Хід слідства справи взято на контроль. З повагою» — і таке інше.
— А далі швидко з’ясувалося, що тільки на словах наші правоохоронці обіцяли відновити справедливість, — каже Микола Гриценко. — Насправді за дивними і геть незбагненними аргументами до суду ніхто і не збирався передавати справи. А й зовсім руки умили, коли Г. накивав п’ятами до Нікополя, виїхавши спершу ніби аж до Хабаровська. Хоча потім нам повідомили, що мешкає він тепер у місті Борисові Республіки Білорусь...
З урахуванням цієї обставини — виїзду з України підозрюваного — міську раду ветеранів з радістю врешті-решт і поінформували, що (цитуємо) «розгляд Ваших скарг (звернень) з вищезазначених питань в органах прокуратури України припиняється». А ветерани війни та праці з цим категорично не згодні. Не велика, мовляв, біда, що чоловік утік до сусідньої держави — за бажання його можна повернути звідти.
— Нам відомо, чому стосовно нього могли так «лояльно» вчинити, — заявляє Микола Гриценко. — Річ у тім, що рідний син Г. працював і працює досі в одному з міністерств Кабміну, до того ж не останнім управлінцем.
Наскільки відомості ветеранів про сина Г. відповідають дійсності, не нам судити. Про вину ж самого Г. судити таки суду. А ображені понад сорок тисяч нікопольських ветеранів війни та праці шукають правду.
Нікополь
Дніпропетровської області.
