Потрапивши на Деркульський кінний завод № 63, що на Луганщині, немов переносишся на декілька століть у минуле. Старовинні стайні, які збереглися ще з часів Катерини, благородні породисті коні на пасовиськах, наїзники у традиційних костюмах на конкурному полі.
Основний напрям діяльності кінного заводу, заснованого ще у 1763 році, — племінне конярство. У 1906 році луганський жеребець Гаморабі виграв Всеросійський «Дербі» й першим в історії вітчизняного конярства був направлений до Англії. За більш як сто років селекційної роботи з чистокровною верховою породою на цьому заводі було вирощено переможців міжнародних і традиційних перегонів. Окрім породистих «чистокровок», завод також вирощує коней української порідної групи, яких успішно використовують у кінному спорті. Іподромні випробовування — невід’ємна частина технологічного процесу розведення коней.
Перше десятиріччя незалежності України було тяжким випробуванням для всіх державних конезаводів на Луганщині. У Біловодському районі їх аж три — Деркульський, Лимарівський та Новоолександрівський. Нове керівництво Деркульського кінного заводу прийняло підприємство у вельми жалюгідному стані: працівники роками не отримували зарплати, напівголодні породисті коні світили ребрами, а в якому вигляді перебували стайні — годі й казати. Нині кінний завод у стадії реорганізації шляхом розділення на два державних підприємства. Сьогодні це багатопрофільне підприємство із загальною площею понад 8 тисяч гектарів, на якому утримуються 181 кінь, корови, свині. Молочне скотарство та свинарство стало додатковим напрямом діяльності конезаводу. Цього року тут уже було продано 18 племінних коней. А на іподромі прокладають свій шлях до спортивної слави і ще геть юні спортсмени, й визнані на світовому рівні майстри.
Київ—Новодеркул.
