Що заважає українській газеті доходити до читача
У житті української пошти три значущі події: створено Міністерство транспорту та зв’язку, в Бухаресті відбувся конгрес Всесвітнього поштового союзу, а в Києві — другий Всеукраїнський форум працівників поштового зв’язку. Про це на прес-конференції розповів генеральний директор УДППЗ «Укрпошта» Василь Мухін.
Поштовики сподіваються, що у складі нового міністерства простіше вирішуватиметься принаймні проблема перевезення пошти. Імовірно, на українського адресата працюватимуть не лише автомобілі, як донедавна, а й потяги та літаки.
Всесвітній поштовий конгрес у Бухаресті, що буває раз на п’ять років, — подія для всієї поштової спільноти. Це найвищий орган Всесвітнього поштового союзу, до якого входять 190 країн світу, в тому числі й Україна. До речі, український представник вперше з 1947 року став віце-президентом конгресу, а країна — членом ради поштової експлуатації, що вважається престижним фактом. На конгресі прийнято, зокрема, одну з українських пропозицій: за міжнародну пошту розвинені країни платитимуть більше, ніж країни, що розвиваються (такий собі принцип соціальної справедливості). Так, за кожен кілограм кореспонденції з-за кордону ми отримуватимемо приблизно на дві гривні більше. Копієчка до копієчки — за рік набігатиме чимала сума.
На український форум працівників поштового зв’язку, що відбувся 9 жовтня, до Києва з’їхалася тисяча поштовиків, які обмінювалися досвідом і обговорювали перспективи. Як-от створення на базі відділень «Укрпошти» мережі ощадно-поштових кас — структур, які надаватимуть і поштові, і частину банківських послуг. За п’ять років «Укрпошта» досягла більш ніж хороших фінансових результатів — дохід підприємства збільшився втричі й цьогоріч сягне 1,5 мільярда гривень. Крім того, обіцяно з державного бюджету компенсувати збитки за послуги, які підприємство надає безплатно або за пільгами. Наприклад, військова кореспонденція, за яку пошта грошей не бере. Або доставка газет: за законом, видання цю послугу оплачують частково.
Однак до деяких обласних центрів (не кажучи про села) газети доходять через два-три дні. Що робить «Укрпошта», аби видання потрапляли до читача в день виходу в світ? Про це ми і запитали у Василя Мухіна.
— Позиція «Укрпошти» така: якщо видавець зацікавлений, щоб його продукція доходила вчасно, ми маємо повернутися до системи децентралізованого друку. Навчіть нас, як на ранок доставити газету, скажімо, в Луганськ, за 1000 кілометрів від Києва, яка виходить тільки з типографії після 20.00. До того ж крейсерська швидкість автопоїзда — 50 км/год. Це 20 годин. Так само в Донецьку область, Сімферополь, Ужгород. Швидше доставити пошту фізично неможливо. Ми пропонуємо видавцям відновити систему, яка була раніше. Скажу більше: можливо, візьмемо одну-дві пілотні області, самі орендуємо канали зв’язку, поставимо комп’ютерну техніку і запропонуємо передавати дані й друкувати в областях.
Сьогодні цьому заважає одне: стаття 9 закону України про державну підтримку, яка обмежує вартість доставки — не більше 40 відсотків від собівартості газети. А який сенс виданню переходити на нову систему? Вони, приміром, заявили: собівартість 11 копійок. Відповідно ми можемо взяти не більше чотирьох копійок за доставку. Решту має відшкодовувати держава. Але протягом п’яти років у бюджеті не було на це коштів, і ми втрачали 20, 30 мільйонів гривень. Якби умовно поставили питання так: це ринок — працюйте, домовляйтеся. Ви друкуєте газету в Києві? Ми готові везти її, але це коштуватиме стільки, а якщо друкуватимете там — стільки-то. Тоді видавець сів би і подумав...
Однак законом і статтею, до якої апелює пан Мухін, передбачено, що сума за доставку та оформлення передплати (разом) не перевищує 40 відсотків собівартості товару. Чому ж тоді у каталозі періодики на 2005 рік, виданому Міністерством транспорту та зв’язку, до якого входить «Укрпошта», вкотре допущено порушення законодавчої норми: плата за «приймання платежу» винесена окремо. В такому разі плата за послуги перевищує 40 відсотків. Відповідь гендиректора «Укрпошти» була така:
— Сьогодні є два документи, які регламентують оплату за доставку та оформлення періодичних видань. Закон про державну підтримку друкованих ЗМІ та тарифи, затверджені Кабінетом Міністрів. Якщо газета користується дев’ятою статтею згаданого закону, тоді читач не платить за оформлення платежу. А якщо газета вирішує користуватися тарифами, то це передбачає, що передплата і оформлення проводяться окремо. Кожен видавець вибирає сам, яким документом він користується. Може виникнути запитання: а чому всі не застосовують дев’яту статтю? Бо вона вигідна центральним виданням, а місцевим — ні.
P. S.: «Голос України» неодноразово привертав увагу до проблем, які заторкнув пан Мухін.
Наведемо інші точки зору
1. Децентралізований друк
Голова Національної спілки журналістів Ігор Лубченко:
«Це демагогія. Генеральний директор «Укрпошти» пан Мухін просто не розбирається в поліграфічному виробництві. Ми знаємо, що на сьогоднішній день дуже великих тиражів немає. Якщо в області треба буде надрукувати чотири тисячі примірників якоїсь газети, то не встигнуть включити машину, як її відразу ж треба буде вимкнути. Навіть тільки в цьому відношенні собівартість зросте. По-друге. Редакціям треба мати представників в обласних центрах, щоб контролювати якість друку, оперативність передачі плівок і т. ін. Це знову витрати. Що з цього має «Укрпошта»? Поштовики мають не більше 40 відсотків собівартості одного номера газети чи журналу. Собівартість номера зростає, відповідно зростають прибутки «Укрпошти».
Найголовніше є те, що газета все одно не дійде до сільського читача вчасно, бо її не привозять. Ось, наприклад, головний редактор газети «Факти» О. Швець каже, що вони друкують своє видання в кількох обласних центрах. І що? Лежать ці газети доти, доки не приїде машина з Києва з київськими тиражами і не забере всі разом примірники. Це проблеми не вирішує.
Найперше, якщо вони везтимуть цю газету до села, то повинні привезти її так, щоб примірники там рознесли. А немає кадрів. Пан Мухін каже, що вони скоротили велику кількість «білих комірців» для того, щоб не сиділи просто так, а всю увагу приділятимуть рядовим листоношам, які носять газети. Але яка ж увага, якщо ці листоноші отримують по 45 грн.? «Укрпошта» розказує, що вони збільшують тарифи для того, щоб листоноші могли нормально працювати. А листонош немає, бо зарплату не збільшують. Треба врешті-решт серйозно проаналізувати наслідки експериментів «Укрпошти».
Скажімо, районна газета Херсонської області друкується у своєму містечку. Однак наклад везуть за 200 км до Херсона. Там всі газети з районних центрів збирають, сортують, розвозять у ті само містечка, звідки привезли.
Якщо раніше передплатник міг зателефонувати до районної пошти і спитати, чому не доставили газети, то сьогодні йому треба дзвонити в область. Редактор приходить у відділ доставки «Облпошти», там навіть з ним не хочуть говорити, а хто ж буде говорити з передплатником?
У Харківській області так само. Друкується газета в Балаклії, а потім везуть її в обласний центр. Редактори змушені подекуди самі приїжджати, щоб забрати свій тираж».
Перший заступник голови Комітету з питань свободи слова та інформації, народний депутат Сергій Правденко:
«Я вважаю, що стратегія «Укрпошти» просто помилкова. Вони взяли курс на власну доставку, тобто автомобілями. Відмовилися від послуг залізниці. Раніше вже вранці періодика була в обласних центрах, а звідти на автомобілях розвозили до райцентрів та всіх населених пунктів. Мені здається, що «Укрпошта» просто бажає мати своє транспортне господарство. Перетворили поштові відділення на невеличкі «магазини», де продаються пральні порошки, мило, газети і т. ін. З економічної точки зору все це можна зрозуміти, бо «Укрпошта» на одній періодиці не виживе. Це вже не є її основним видом роботи, а другорядним. Але при всьому розумінні проблем поштовиків, треба повертатися до перевіреного досвіду — доставка преси передплатнику в день виходу у світ».
2. 40 відсотків собівартості
Ігор Лубченко:
«Це було в 1997 році. На зустрічі Президента з редакторами всеукраїнських видань я запропонував створити міжвідомчу комісію на чолі з людиною, яка не підзвітна поштовикам, щоб вона сказала свою точку зору. Заступник міністра економіки Віктор Мартинович Кальник очолив цю комісію. Він сказав, «Укрпошта» завищує вартість своїх витрат і наголосив: вони не повинні накручувати більше як 40 відсотків. Це на цей рік (1997), а в наступному скоротити до 30 відсотків. Наступного року «Укрпошта» сиділа мовчки, щоб не згадали про 30 відсотків».
Сергій Правденко:
«Пан Мухін, коли говорить про два документи, намагається, очевидно, напустити туману. Кому, як не йому, державному посадовцю, знати, що верховенство закону незаперечне. Це по-перше.
По-друге. Досі не вдається всебічно проаналізувати реальні витрати «Укрпошти» на доставку періодики. Колись над цим працювала група, до якої формально входив і я. Чому «формально», бо на жодне зібрання групи мене не запрошували.
До того ж результатів тієї роботи навіть я не бачив. Отож, щоб не займалися перекиданням кульки з одного боку на інший, треба провести ґрунтовний аудит «Укрпошти», а тоді вже говорити про величину витрат на доставку періодики.
Я думаю, що вони аж ніяк не такі, як стверджує пан Мухін».
