«Володимир Путін нагородив понад триста російських журналістів за «об’єктивне висвітлення подій у Криму».
Повідомлення російської газети «Ведомости».
Анекдот не потрібен.
Окружний адміністративний суд Києва призначив комплексну судово-психологічну експертизу для одержання висновків про можливе порушення українського законодавства у справі про заборону ретрансляції російських телеканалів. Експертиза (її проводитиме Київський НДІ судових експертиз Міністерства юстиції) повинна визначити, чи мають фрагменти телепрограм, що виходять «іменем Кремля», ознаки закликів до зміни конституційного ладу, пропаганди війни, зазіхання на територіальну цілісність України. Крім того суд цікавить наявність чи відсутність у сюжетах російських каналів висловлювань, які можуть психологічно впливати на глядачів. Якщо психологічний тиск підтвердиться, експерти мають визначити, у який саме спосіб це відбувається.
Юридичних висновків, звісно, ще немає. Але те, що з психікою «споживачів» кремлівської «свободи слова» щось відбувається, свідчать розповіді людей, чиї родичі і знайомі перебувають в інформаційному просторі Росії. Свіжий приклад. Сусід поїхав до Москви у якихось нагальних справах. Перші дні від тамтешніх новин про Україну сміявся більше, ніж від гумористичних передач, і доводив родичам, що все це суцільна брехня. Дружині, яка залишилася в Києві, телефонував з обуренням: «Ти не впізнаєш наших москвичів. Це якісь зомбі, а не люди». Та за днів десять тональність змінилася: «Ти знаєш, — каже дружині, — а вони в чомусь мають рацію»... «Ого, подумала я, — розповідає сусідка, — якщо такими темпами діло піде, то те «в чомусь» перетвориться на «в усьому», і попросила його кидати всі свої справи і швидко повертатися додому»...
Справді дивно, чому люди так масово і легко заковтують наживки російської пропаганди. Навіть вихідці з України, які підтримують постійні зв’язки з тутешніми родичами, вірять не їхнім розповідям про те, що насправді в нас відбувається, а очевидним для кожного, хто має бодай невеликий запас сірої речовини, побрехенькам «своїх» журналістів. «Що ти мені доводиш, — обурено кричить у трубку українка з Красноярська своїй сестрі з Хмельниччини. — У вас там бандерівці ветеранів живцем закопують. Мій син дзвонить у Москву і все дізнається з «перших уст»...». «А в Київ дзвонити не пробував?» — намагається вгамувати гнівну хвилю сестра. «Так у Києві бандерівці всім і заправляють. Домайданилися, тепер в Україну страшно їхати...».
З’ясовується, «страшно» їхати на землю дитинства і юності не лише гостям з Російської Федерації. Щоб українці східних регіонів також боялися «бандерівського Києва», їх на російських сайтах дуже активно лякають «випливом надтаємної інформації з «Батьківщини». Начебто партійний «кріт» передав «товаришам по зброї» інструкцію, згідно з якою «київський режим» ділить населення України на три основні категорії з підпунктами (щоправда, чи то в «крота», чи в «товаришів» проблеми з математикою, бо «категорій» виявилося чотири. Але це дрібниця порівняно зі змістом цієї нахабної і цинічної інсинуації). Отже, перша категорія — національно-патріотичний сектор. До нього автори фальшивки дозволили записатися мешканцям 8 західних областей та особам, які «підтвердили свої патріотичні погляди». Друга категорія — патріотичний сектор, що пробуджується. Тут уже можуть прилаштуватися україномовні громадяни центральних областей. Третя — умовно-патріотичний сектор. Це, як святилище, через котре мають пройти «лояльні мешканці російськомовних регіонів». І, нарешті, четверта категорія (заради чого й витворювався цей «документ») — ненадійний сектор, тобто особи, котрі «підлягають інтенсивному вихованню з метою пробудження національного патріотизму». Серед «ненадійних» (але, мабуть, не кінчених, бо все-таки їх не «закопують живцем», а намагаються перевиховати) — «громадяни, які проявили себе активними ворогами української державності». Цих «перековуватимуть» у «концтаборах», котрі, як ми вже розповідали, бурхливою уявою російських ЗМІ виростають у нас, мов поганки після дощу...
Здається, самі автори таких «секретних інструкцій» не підлягають жодному перевихованню. Навіть крематорії, які російські ЗМІ також примальовують до «київського режиму», не той «запобіжний засіб», щоб перетворити «сектор диверсійної пропаганди» на «умовний сектор побутової брехні». Просто за брехню випишуть гонорар. За диверсійну пропаганду — почеплять орден. Це і є «заслуги» перед їхнім «отєчєством». Як кажуть, яке «отєчєство», такі й заслуги...
