Вчора в Театральному центрі Києво-Могилянської академії грали прем’єру «Життя це сон» за п’єсою великого іспанця Педро Кальдерона. Виставу зроблено за сприяння Посольства Королівства Іспанії в Україні. Подія справді гідна королівського покровительства. Адже п’єса — вершинний твір, це не менш серйозно, ніж «Гамлет».
На афіші тим часом вказано, що п’єсу поставлено в Україні вперше за останні 369 років. Простіше кажучи, від часу написання ця знаменита річ у нас не ставилася взагалі. Отже, слава Богу, що це у нас тепер є.
На цій урочистій ноті добре було б і крапку поставити. Бо постановка, якщо вже про неї говорити, носить явні ознаки того, що брати-росіяни називають «пєрвий блін». Причому, це, здається, так і задумано: чим смішніший і неоковирніший буде «блін», тим краще. Заради чого? Дивно, що виставу ставив серйозний режисер Андрій Приходько (він же тут і в ролі короля Басиліо). І артистів запрошено не з останнього ряду: Кирило Бін (принц Сехисмундо), Роман Равицький (Астольфо), також тут грають Галина Свята, Наталя Попович-Лінецька, а в ролі лицаря Клотальдо — могутній Олег Примогенов. З такими акторами можна б спекти й щось естетично поживніше. Чому Приходькові примандюрилося робити з цього балаган? Звісно, можна робити усе, що завгодно, з усього, що під руку трапиться. Але «Життя це сон» — надто коштовна й рідкісна іграшка для таких забав. Дивишся й думаєш: без цього ми могли б обійтися й ще 389 літ.
