У монолозі двієчника, опублікованому в «ГУ», йшлося про підлітка, який потрапив у безвихідну ситуацію. Він просив допомоги в дорослих. Хлопчик повідав про те, що кілька років поспіль був відмінником і із задоволенням відвідував школу. Але раптом у нього стався якийсь надлом. Віктор запустив уроки, перестав виконувати домашні завдання, систематично прогулював школу. Коли зрозумів, що наздогнати однолітків не може, написав до редакції.
Я згадала 1990-ті, свої студентські роки, практику в одній зі столичних шкіл (вела уроки російської мови і літератури). Класний керівник одразу розповіла мені, хто з дітей відмінник, а хто —безнадійний нездара. Така постановка питання мені не дуже сподобалася, але я вирішила не сперечатися, а в усьому розібратися сама.
Мою увагу привернула дівчинка, яка сиділа на «гальорці». Вона була бідно, але акуратно вдягнена. В її глибоких виразних очах я побачила байдужість і нудьгу, накопичені вже давно. Дівчинка раз у раз дивилася у вікно або щось малювала на клаптику паперу. Цілеспрямовано я почала приділяти увагу цій дитині, яка, за словами вчительки, належала до категорії нездар.
Якось діти писали твір про природу. Наприкінці заняття я помітила в моєї підопічної в очах сльози. Підійшла до школярки і взяла її папірця. Граматика була жахлива. Очевидно, дитина дуже відстала від шкільної програми. А сам текст був сонячний і по-дитячому безпосередній. Я не поставила погану оцінку, але після уроку попросила її залишитися. Разом ми виправили помилки. Я хвалила її, а вона сиділа, як струночка, і ловила кожне моє слово.
Протягом тижнів моєї практики, що залишилися, дівчинку немов підмінили. Вона бігала до мене на перервах із зошитами і ділилася своїми успіхами. Як склалася подальша доля моєї маленької підопічної, на жаль, не знаю.
Коли дитина потрапляє в таку ситуацію, як згадана дівчинка чи автор монологу Віктор (почувається вигнанцем, не може подужати шкільну програму і надолужити пропущене), дуже важливо не ставити на дитині клеймо! Поділяти дітей за їх соціальним станом або ще якимись відмінностями — злочин! Викладач має бути одночасно і вчителем, і психологом. Тоді зуміє знайти підхід і до благополучної, і до складної дитини, зацікавити навчанням.
Батьки, чи хоча б один із них, мусять уміти слухати свою дитини, бути їй другом. Коли рідне чадо довіряє тобі свої таємниці, самі собою відпадають багато проблем.
Якщо все-таки час згаяно і між дорослими і дітьми утворилася прірва, потрібно терпляче й мудро, але в жодному разі не методом насильства(!) шукати ключик до серця дитини. Причини раптової поганої поведінки і відрази до навчання можуть бути різні: образа, любов без взаємності, індивідуальне сприйняття предмета, через що не встигає за іншими дітьми, поганий вплив однолітків тощо.
Важливо донести до свідомості дитини, що отримані в школі знання можуть стати вирішальним чинником у її подальшій долі. Можна купити диплом, але не знання. І обдурити можна кого завгодно, але не себе. Рано чи пізно складеться в житті ситуація, коли відсутність знань стане очевидною і постане безліч проблем. Що раніше підліток це зрозуміє, то краще.
Київ.
P. S. Нещодавно співробітники міліції столичного Управління боротьби з економічними злочинами порушили кримінальну справу стосовно доцента одного з київських вузів. Його обвинувачують у торгівлі дипломами. Міліція зафіксувала двадцять фактів незаконної видачі документів студентам-недоукам. Диплом учений муж продавав за 1100 доларів. У нього в сейфі знайшли 36 тисяч гривень і 20 тисяч доларів. Медики-недоуки завдають шкоди здоров’ю людей, будівельники-двієчники гублять людські життя під уламками будинків, що завалилися, а безграмотні педагоги калічать дитячі душі...
