Коли знайома пенсіонерка попросила мене взяти для неї нову книжку для розрахунку за електроенергію, я не підозрювала, що це буде так складно. На всякий випадок прихопила паспорт абонента і пішла до сервісного центру «Хмельницькобленерго», де попросила видати нову книжку з бланками.

— Давайте стару, — чомусь одразу пішла в наступ оператор.

У відповідь, що такої немає, прозвучала категорична вимога, щоб я виклала на стіл ветеранське посвідчення, копію ідентифікаційного коду із податкової, продиктувала номер лічильника та останні його показники. Для чого? Тут оператор видала цілу тираду про те, що нема чого сюди приходити, як до магазину, не знаючи, що тобі потрібно.

Ситуацію довелося з’ясовувати із техніком з оформлення пільг Надією Білоус. Я спробувала пояснити, що мені не потрібно ні встановлення, ні поновлення ветеранської пільги, а лише нові квитанції. І чи не безглуздо відправляти людину додому для зняття показників лічильника — документ ніким не завірений. До того ж показники і так занесено до бази даних сервісного центру. Там же вказано і те, що клієнт — пільговик.

Мої аргументи не спрацювали. Як контраргумент технік видала листа заступника директора Хмельницьких південних електромереж пана Приколотіна до начальника міського РЕМ. У ньому справді було написано: «При обміні абонентської книжки ... від абонента вимагати: паспорт, посвідчення, довідку про склад сім’ї. При відсутності таких документів пільгу не надавати».

Розпорядження аж ніяк не прояснило ситуацію. То не надавати пільгу чи папірець квитанції? І чому внутрішнє розпорядження фірми примушує пільговиків, а це переважно пенсіонери, інваліди, хворі та немічні люди, збирати стільки документів, бігати по різних інстанціях, щоб заплатити за світло?

— Це не наша примха. Все на основі закону, — спробувала пояснити технік.

І тут ми почали шукати закон, який зобов’язував би ветерана приносити всі посвідчення і документи, щоб поміняти абонентську книжку. Шукали довго, перегортаючи всі сторінки у товстелезній папці. Не знайшли. Тоді оператор вийшла і повернулася з листом Міністерства соцзахисту та Генштабу ЗС України від 1993 року. Але й там нічого не було про абонентську книжку. Лише посилання на «Закон про статус ветеранів війни» і перелік документів, котрі потрібні для встановлення пільг.

— Але ж ми маємо побачити посвідчення ветерана, а раптом він його поміняв чи змінив місце проживання, прописку, змінився склад сім’ї, — не здавалася технік.

— Але ці дані у ветеранському посвідченні не вказуються, прописки в державі давно немає, а склад сім’ї на пільгу не впливає.

Пошук істини затягнувся. Можна було хоча б з елементарної ввічливості до клієнта відкрити сторінку в комп’ютері і поцікавитись його даними, переконатись, що має пільгу, платить вчасно. Це практично. А теоретично за цей само час можна було виписати з добрий десяток нових книжок. Я заплатила б за електроенергію, пенсіонерка не переживала б, що запізнилась із сплатою своїх копійок до обленерго, а в компанії стало б на одного боржника менше... Та бланки мені ніхто так і не видав.

До речі, в тому категоричному листі, де пенсіонера-пільговика «обкладають» купою довідок і документів, третім пунктом вказано: «На дошці об’яв розмістити перелік документів». А на дошці споживача, завішаній грамотами, сертифікатами, вимпелами і нагородами компанії, котрі, очевидно, свідчать про якісну роботу з клієнтом, містився перелік документів для тих, хто хоче оформити пільги, і ... нічого не сказано про тих, хто хоче обміняти книжку. А слухняні пенсіонери йдуть від чиновника до чиновника по довідку, вірячи, що все це справді вимагає закон.

Не знаю, коли я знову вирвуся в центр. А про те, чому в компанії з’явилися багатомільйонні борги через несплату за електро-енергію, у мене — своя думка.

Хмельницький.