Вітер і вода на всіх

Романтична назва регати пов’язується із давниною. До XІ століття річка Стугна, у гирлі якої отаборився господар регати — яхт-клуб «Південний», була кордоном Київської Русі. Його охороняла богатирська «Південна варта». Регату в 1996 році офіційно внесли до календаря змагань і тепер вона завершує офіційний крейсерський вітрильний сезон у Києві. Цього року на старт вийшло 65 яхт.

Спочатку — підняття прапора і рада капітанів. Обговорюються нюанси, які для стороннього вуха звучать чарівною абракадаброю. Зауваження «Давайте, щоб не було, як минулого разу!» приймається з усмішками й одноголосно. Екіпажі займають місця на яхтах, ми — на супроводжувальному судні. Супермайстерність на старті — із сигналом перетнути стартову лінію. Яхти рушають. І як по команді все небо затягується хмарами. Помітили це, здається, тільки фото- і телеоператори (спробуй за таких обставин зняти красиву картинку!). Але ж видовище переповнених вітром білосніжних (а затим і фантастично кольорових) вітрил, емоційний коментар заступника голови оргкомітету Григорія Голембієвського — і ми вже всі належимо тільки перегонам! Навіть трирічний малюк слідкує пальчиком за подіями і дуже хвилюється. Богдан Ладогубець — юнга яхти «Оса», і тільки застуда не дозволила йому брати участь у змаганнях.

Яхтсмени кажуть, що таланить тому, хто попереду. Але треба не просто опинитися попереду, а ще й втриматися. Примхливий вітер розставляє свої акценти і збирає данину. Ветеран регати дерев’яний «Enastros» (зоряний) фінішував зі зламаною щоглою. Йде розбір польотів, виникає суперечка, що поламалося спочатку, а що було вже потім. «Чому це важливо?» — питаю. — «Встановлюємо всю картинку, щоб знати, з чого починати ремонт.» Екіпаж посміхається: «Добре, що ми вчасно змайнали униз». Інший яхтсмен був не такий спритний і має величезний фінгал під оком. І також посміхається. Дістається і нашому капітану, супроводжувальне судно трошки заважало перегонам. Але ніхто не сердиться. Бо змагалися не один з одним, а зі стихією. Вітру і води вистачило на всіх. Так само, як і фірмової клубної юшки. Йшов дощ, але ми дружно вмостилися за великим дерев’яним столом і щасливіших за нас у світі не було.