На таке запитання шукали відповідь народні обранці під час дня уряду в парламенті.
Цього року в дитячих оздоровчих закладах побувало понад 2,5 мільйона підлітків, тобто майже половина дітей шкільного віку. Такі дані оприлюднила міністр у справах сім’ї та молоді Валентина Довженко, яка звітувала «Про підсумки оздоровлення дітей влітку 2003-го та заходи Кабінету Міністрів щодо організації відпочинку та оздоровлення дітей влітку 2004 року». Насамперед, зазначила В. Довженко, оздоровлювалися діти соціально уразливих категорій. Держава для цього витратила більш як півмільярда гривень. Водночас, додала міністр, щоб стимулювати суб’єктів господарської діяльності організовувати оздоровлення дітей, підприємствам було надано низку пільг, зокрема, на податок на додану вартість, на прибуток тощо.
Не вдалося, щоправда, уникнути й недоліків. Так, під час перевірки у деяких областях виявлено порушення санітарних норм в організації харчування дітей. Деякі керівники закладів недостатню увагу приділяють охороні життя та здоров’я дітей. Це призвело до нещасних випадків і загибелі дітей. Так, у 2004 році було зафіксовано три таких випадки.
Зрозуміло, оздоровниці — чи не найпривабливіші об’єкти приватизації, це вже давно ні для кого не секрет. Однак, як повідомила міністр, протягом 2003—2004 років не було приватизовано жодного зі 180 санаторно-курортних дитячих оздоровчих закладів. Натомість відновлено роботу 26 таких закладів.
Дещо інша думка у голови парламентського Комітету з питань молодіжної політики, фізичної культури, спорту і туризму Катерини Самойлик. Зокрема, вона зазначила, що, попри неодноразове декларування здешевлення путівок на оздоровлення дітей, уряд цього року обклав їх податком на додану вартість. Лише завдяки рекомендаціям ВР цю норму було скасовано, але запізно, бо путівки розкупили. Траплялися випадки, коли продукти до оздоровчих закладів потрапляли через фірми-перепродувачі.
Отож Катерина Самойлик поставила запитання: оздоровча кампанія необхідна для дітей чи для збагачення нечесних ділків. І додала: «Нам слід запитати у себе, чи справді ми зробили все для належного оздоровлення дітей, які цього потребують».
