На один з молоковозів ВАТ «Охтирський сиркомбінат», заповнений кількома тоннами давальницького молока, яке водій Віктор Сироїд і приймальниця Світлана Глєбова щойно закупили в селянських обійстях у Лебединському районі, «доблесні» вартові шляхів «наїхали» зненацька і безцеремонно. Автоцистерну затримав на зворотному шляху лейтенант-даішник на одній з околиць Лебедина 28 серпня нинішнього року. Разом з офіцером був на дорозі й один з керівників районної ветслужби. Затримувачі вказали водієві на «невідповідність» автоцистерни санітарним нормам: мовляв, неопломбована, на бортах відсутній напис «молоко», незадовільна глибина фаски автошин тощо. На «прощання» лейтенант порадив Вікторові об’їжджати Лебединський район десятою дорогою.
Як засвідчили подальші події, даішник не блефував. Наступної доби на Віктора Сироїда та його супутницю на кордоні Охтирського та Лебединського районів о пів на четверту ранку чекала при повному параді значно впливовіша міліцейська персона тамтешнього райвідділу міліції. Зупинивши автомобіль, правоохоронець без жодних пояснень наказав водієві повертати у зворотному напрямку. І той повернув би, якби на цю міліцейську «розборку» вчасно не прибула начальник сировинного відділу ВАТ Валентина Галушка.
Безчинство «стимулює» начальник?
На її запитання, чому і за чиїм наказом правоохоронець фактично чинить свавілля на дорозі, міліціонер крізь зуби повідав, що за вказівкою районного начальства, яке, начебто, видало усне розпорядження: молочні автоцистерни з Охтирського сиркомбінату на територію їхнього району не пропускати.
— Будьте певні, цей наказ правоохоронець виконав би залюбки, якби я не ввімкнула відеокамеру, завбачливо захоплену в дорогу, — сказала Валентина Миколаївна.
Однак незапланована невдача аніскільки не знітила лебединських «активістів». Чергове, третє «рандеву», яке вони також організували Валентині Галушці та її підлеглим, відбулося наступного дня вже на кордоні Лебединського й Тростянецького районів. Такому «гвардійському» почету будь-який чиновник позаздрить. Цього разу начальника сировинного відділу та супроводжуваний нею заводський молоковоз «зустрічала» бригада аж з чотирьох чоловік: один міліціонер, двоє в цивільному і все той же незмінний представник районної ветеринарної служби. Під козирок, правда, служиві не брали. Замість цього, вкотре знову настрахавши «усним розпорядженням всесильного районного начальника», наказали вимітатися геть, запевнивши, що більше охтирчанам молока від лебединських корівок не бачити, як своїх вух. Слід зазначити, що цього разу «китайське» попередження було підкріплене заборонним актом, який Валентині Галушці дали потримати. Того дня через свавілля районного посадовця, який півтижня «цькував» охтирчан міліцією, сиркомбінат недобрав від здавальників у 12 лебединських селах майже 10 тонн молока — половину денної норми.
Міліція «пресувала», а серед лебединців тим часом з космічною швидкістю розповсюджувався поголос: районний начальник геть втратив почуття міри, бо водночас з ВАТ «Охтирський сиркомбінат» поставив на «лічильник» і його дочірнє підприємство — Василівський сирзавод, який, до речі, розташовано на території Лебединського району й він фактично самотужки утримує населення півтисячного села.
« ...Допоможіть відновити дію законів України!..»
На підтвердження цього є заява майже двадцяти мешканців села Бишкінь, адресована, зауважте, не прокуророві району чи області, і не керівництву Сумської облдержадміністрації, а керівникові обласного штабу «Наша Україна».
«Просимо негайно втрутитися в ситуацію, що склалася в нашому селі зі здаванням молока. З 28 серпня навколо с. Бишкінь виставлено кордони людей, серед них і наш дільничний інспектор М., які, не пред’являючи ні посвідчень, ні рішень райдержадміністрації і нашої селищної громади, самочинно забороняють заїжджати до нас усім збирачам молока, крім Роменського молокозаводу, та ще й у наказовому порядку змушують людей здавати молоко лише роменчанам...
Просимо вас відновити дію законів України на території Бишкінської сільради. У разі невжиття заходів з припинення «беспредела» працівниками Лебединської райдержадміністрації будемо змушені перекрити рух транспорту на трасі Лебедин—Суми».
Ба, на авансцену знову вийшов наш давній знайомий — Роменський молококомбінат, за спиною якого вгадується не менш відомий читачам газети «Прогрес-Інвест». Як пригадуєте, саме він упродовж майже двох років намагався «утиснути» одного з найбільших своїх конкурентів — ВАТ «Шосткинський міськмолокомбінат». («Голос України», 28.11.03, «Як, хто і чому «Лучу» і «Білим берегам» крила намагається підрізати...» та «Віддай добро дяді!..», 18.03.04р.) На щастя, «здобич» виявилася, як стверджують шосткинці, не по зубах. Та забувши попередній урок, конкурент знову взявся за старе, значно вдосконаливши і тактику, і стратегію «бойових дій». Якщо з путивльським «Лучем» і шосткинськими «Білими берегами» переважно воювали прокуратура, податківці та ветеринари, то нині знекровити охтирчан вирішили за допомогою правоохоронної гвардії. Тій, як на мене, діватися нікуди: люди служиві. «Молочну війну» з охтирчанами затіяли з подачі тих, хто має йти у перших рядах захисників вітчизняного товаровиробника, а тим паче сільського — керівників обласної влади. Вони і «йдуть», але, як уже зазначалося, лише з трибун, телеекранів і шпальт газет. Коли ж бачать, що конкуренти в економічному відношенні набагато благополучніші за їхні підприємства, їх одразу починає, як кажуть в народі, «жаба» душити. І тоді деякі з них йдуть у наступ, вдаючись до погроз, шантажу й залякування. Особливо «борзо», коли жирний «пиріг» тягне на десятки мільйонів. І все-таки ВАТ «Охтирський сиркомбінат», як колись і «Білі береги», виявився заміцним горішком для ласунів дармовими йогуртами, сирами, сметаною тощо.
Однак крапку в цій історії ставити завчасно. Охтирчани та шосткинці відстояли свою економічну незалежність лише завдяки втручанню в неї дуже впливових власників підприємств. А хто, скажіть, захистить набагато слабші переробні виробництва Сумщини, які тривалий час руками й ногами з останніх сил відбиваються від «щастя» потрапити під «патронат» місцевих можновладців? Хоча таких нині в області вже на пальцях однієї руки можна перелічити, але вони ще є.
«Виливатимемо молоко у канави...»
Згадані «стратеги» «наїхали» й на Сумський молококомбінат, який давно співпрацює зі здавальниками молока в Краснопільському районі. Зауважте, місію упокорення там також виконували районні керівники. Першими їхню «батьківську» турботу на собі відчули мешканці Миропілля. Співпрацюючи більше двох років із сумчанами, миропільці й горя не знали, щодня справно отримуючи від свого надійного партнера за здану продукцію живу копійку. І ось 28 серпня деякі районні начальники залітають у село, де у пожежному порядку скликають збори сільського активу, й дають «установку» присутнім молоко здавати лише на Краснопільський молокозавод. Гадаю, немає потреби пояснювати, чиє це «відпочкування». Миропільці, зрозуміло, в трансі: з якої такої радості? На боротьбу з «неслухами» влада одразу кинула місцевих даішників, ветслужбу і ... прикордонників. Вони більш як тиждень «баражирували» по району, перепиняючи шлях тепер уже сумським молоковозам.
І миропільські здавальники обурилися. Вони провели сільську сходку. «Влада давно довела до ручки село, залишивши нам єдине джерело виживання — підсобне господарство, — казали миропільці. — Однак і його хоче відібрати, заглядає до наших сараїв й тягне звідти останнє. Ми вже по горло ситі і її «доброчинністю», і «турботою». У разі продовження тиску молоко виливатимемо у канаву, але роменчанам здавати не будемо. Досить тримати нас за безмовне бидло...».
На сходці миропільці також прийняли звернення до народних депутатів України. Тож, можливо, й решті поки що не «анексованих» переробних підприємств варто наслідувати приклад бишкінців і миропільців, й попросити підтримки впливових політиків для відновлення дії закону, але вже на всій території області?
Сумська область.
