Спочатку державу захищали, а тепер з нею судитися мусять

Редакція отримала лист-звернення трьохсот офіцерів і прапорщиків запасу колишньої 43-ї ракетної армії до Президента України — Верховного Головнокомандувача ЗС Л. Кучми, Прем’єр-міністра В. Януковича та Міністра оборони Є. Марчука. «... У січні 1994 року після підписання Тристоронньої заяви ми, ракетники, виконуючи наказ Батьківщини, приступили до ліквідаційних заходів, — пишуть автори звернення підполковники запасу М. Каменсков, І. Христенко, полковники А. Тарасенко, А. Постников, прапорщики В. Кузьменко, Н. Трунов та інші їхні колеги. — За роки роззброєння було виконано великий за своїми масштабами обсяг ліквідаційних робіт... Упродовж усього періоду держава не скупилася на обіцянки щодо вирішення питань соціального захисту офіцерів і прапорщиків: переведення на нові місця проходження служби, працевлаштування звільнених у запас, пенсійне забезпечення, житлово-комунальні питання, пільги тощо».

Що вийшло з тих обіцянок-цяцянок, довідуємося з написаного самими екс-ракетниками, які справді (і ми про це писали!) жертовно, не шкодуючи сил і здоров’я, нечуваними темпами і в небачених досі обсягах вилучали ядерне начиння ракет, зливали високотоксичне пальне, вивозили ракетні «туші» на далекі та близькі арсенали. «Сотні офіцерів і прапорщиків, повних сил, енергії, а головне, бажання служити, опинилися поза справою. Серед нас ще молоді за віком полковники, підполковники, майори, які ледь сягнули рівня мінімальної пенсії і яких, м’яко кажучи, кадрові органи просто змусили піти з лав Збройних сил».

Втрачено не лише улюблену військову службу, неоціненний досвід, унікальні ракетні комплекси і все, що колись складало третій у світі за могутністю ракетно-ядерний щит держави Україна. Екс-ракетники пишуть, що багатьом з них залишалося дослужити до статусу ветерана Збройних сил України від одного до п’яти років (до 20—24-річної вислуги). І яке було їхнє здивування, коли натомість було прийнято рішення про присвоєння цього ветеранського статусу офіцерам і прапорщикам, звільненим у запас нинішнього року з двадцятирічною і більше вислугою. Чому обділили нас? — запитують екс-ракетники стратегічних військ. — Що глобальне сталося у Збройних силах за останні три-ічотири роки, і чим ракетники провинилися перед державою?

Не менш наболіле і питання пенсійного забезпечення. «Як відомо, — пишуть пенсіонери у погонах, — відповідно до Закону України «Про загальний військовий обов’язок і військову службу» військова служба у Збройних силах та інших військових формуваннях є державною службою і за цього має особливий характер, оскільки пов’язана з військовим захистом держави. А це означає, що наша пенсія прирівнюється до пенсії держслужбовця (що внесло б істотні корективи у розмір пенсійного забезпечення військових). Якщо про це знали в уряді й у Міноборони зокрема, то чому нас обманювали? — запитують ветерани. — Чому, виправляючи кризову ситуацію з військовими пенсіонерами, змушують потерпати від поетапного вирішення проблеми? Чому сьогодні пенсія звільненого прапорщика з 20-літньою вислугою перевищує пенсію звільненого 2—3 роки тому підполковника-полковника з 25-літньою вислугою?

Донині екс-ракетники очікують від уряду й виплат з речового і продовольчого забезпечення. «Коли нам їх виплатять, ці кошти, вочевидь, втратять актуальність», — застерігають офіцери запасу.

У пошуках справедливості колишні воїни-ракетники звертаються до судових інстанцій і, як зазначено у зверненні, багато хто вже добився для себе позитивних результатів. «Отже, життя засвідчує повну законність наших вимог, — наголошують військові пенсіонери, — закон на нашому боці. Але хіба в цьому полягає основний принцип правової держави?» — запитують вони, натякаючи, що все життя державу захищали, а тепер їх змушують з нею судитися. Екс-ракетники вимагають дотримання чинних правових норм і переконливо просять вищих керівників держави негайно переглянути ті з них, які поділили військових пенсіонерів на дві несправедливо забезпечені групи.

Можливо, людям у погонах не з руки вдаватися до глибоких «причинно-наслідкових зв’язків» їхньої нинішньої несправедливої ситуації. Тому дозволимо собі нагадати серію публікацій журналістських розслідувань у «Голосі України» на тему ракетно-ядерного обеззброєння. Про поспіх державних мужів у роззброєнні України, принизливе запобігання перед учорашнім «вірогідним противником», словоблудство і лукавство політиків, нещирість великих військових чинів. Під обіцянки облаштування конверсованих робочих місць перетворювали на металобрухт унікальні ракетні комплекси, а під обіцянки надати котеджі руйнували добротні споруди ракетних гарнізонів. Ми писали, кому пішла левова частка виділених на ліквідацію зброї американських доларів, і як на ракетних точках «піднімали копійку» кілька приватних фірмочок, заснованих ріднею ракетних генералів. Шкода, що групу високопоставлених офіцерів 43-ї ракетної армії тоді спонукали підписувати петиції (до редакції, зокрема) на захист начебто приниженої честі генералів, а не «бити в усі дзвони» з приводу негайного створення належної законодавчої бази для соціального захисту військових пенсіонерів. Насамперед прирівняння ліквідаторів ракетно-ядерної зброї в Україні до статусу «чорнобильців». Мало того, ми готові підставити плече під справедливі вимоги пенсіонерів у погонах, що й засвідчуємо цією публікацією.