Зимового ранку 14 лютого 2004 року на вулицях лежали кучугури снігу і дув пронизливий вітер. Помічник командира Донецького зведеного воєнізованого гірничорятувального (аварійно-рятувального) загону Ігор Єгоров саме вирушав на чергування, коли по дорозі пролунав дзвінок телефону: вибух у житловому будинку по вулиці Кедріна. Повністю зруйновані три поверхи, спалахнула пожежа, десятки людей повискакували на вулицю. На місці трагедії був о 6.15 і очолив аварійно-рятувальні роботи. Додому повернувся лише через дві доби.
— У підвальному приміщенні були потерпілі, і наше завдання — дістати їх, — згадує Ігор Єгоров. — Одного із них ми бачили, ще двох виявили під меблями. Пізніше з’ясувалося, що це молодий чоловік і батьки, які приїхали в гості. Вони були без ознак життя. Взялися розчищати будівлі, шукати причини вибуху. І тоді виявили ще одного «нульового» (так рятувальники називають загиблих — Авт.). Почали розбирати торгову залу магазину, який розташовувався в будинку, і знайшли два балони з-під газу.
Раніше з такими аваріями справи мати донецьким рятувальникам не доводилося. І той факт, що напередодні Дня незалежності України Ігор Єгоров удостоєний ордена «За мужність» ІІІ ступеня, свідчить про його професіоналізм. Уже минуло чимало часу з дня трагедії, потерпілі родини встигли отримати нове житло. А в зруйнованому будинку рятувальники працюють і досі: розчищають територію до нульового циклу, після чого будівельники зміцнять конструкцію.
Хімкостюм, каска, дихальний апарат — повне спорядження рятувальника важить 18 кілограмів. «У наших костюмах можна до шести годин купатися у сірчаній кислоті, — жартує помічник командира. — Але такого поки що не траплялося». Схожих аварій не буває, навіть дорожньо-транспортні пригоди, на які останнім часом часто виїздять, мають свої особливості. Одна деталь: для розрізування авто використовується німецький гідроінструмент «Лукас». Так от, виробник передбачає норматив у 17 хвилин, а донецькі рятувальники справляються за 7-8. «Іноземці взагалі дивуються, як ми з мінімальним спорядженням і обладнанням можемо робити максимальне», — зауважує Ігор Єгоров.
Діяльність вітчизняних рятувальників має і, так би мовити, національні чи соціальні особливості. Наприклад, після того, як пожежу в будинку по вулиці Кедріна було погашено, рятувальники в альпіністському спорядженні і з допомогою пожежної «вишки» спускали домашній скарб. У кожної родини свої уявлення про найбільші цінності. Хтось просив килими винести, хтось — люстру («зовсім недавно купили, дістаньте, рідненькі!»). Просили про документи, гроші, фотоальбоми, дитячі іграшки. В одній зі зруйнованих квартир навіть вдалося виявити придавлений плитою перекриття, але працюючий телевізор. Все це — також частина роботи рятувальників. Так само, як і ризик, і нещасні випадки, від яких ніхто не застрахований.
— На прохання прокуратури ми діставали сейф із магазину по вулиці Кедріна, — каже Ігор Єгоров. — Сейф було видно, але він був вкритий кригою і затиснутий цеглою. Наші хлопці підстрахувалися, і раптом відбитий фрагмент цегли падає згори на стелажі, змінює траєкторію — і б’є по спині нашого Романа Колупаєва. Він знепритомнів, медики його підняли, укололи — і до лікарні. Як виявилося, перелом хребта. Це був випадок, який, на жаль, неможливо передбачити.
У загоні Ігор Єгоров працює з 2001 року, раніше був гірничорятувальником. За плечима у мого співрозмовника — робота в Артемівську під час вибухів на військових складах, пошук пасажирів затонулої під Маріуполем яхти, ліквідація наслідків розлиття аміаку і ртуті і навіть боротьба із сараною на півдні області. Запам’яталося, як цього року у селі Безіменному Новоазовського району майже добу діставали чоловіка, який копав колодязь і опинився під завалом.
— Почали копати на восьми метрах, а знайшли його аж на тринадцяти, — каже помічник командира. — Начебто і людина досвідчена, все життя рив колодязі. Але якби він хоч обв’язався мотузкою, залишився б живий.
А найкурйозніший випадок стався під час спільного чергування з міською рятувальною службою «Навігатор»: у сміттєпровід упав бомж, пролетівши з дев’ятого поверху. Він застряг між першим та другим. Пізніше з’ясувалося, що невдаха побачив порожню пляшку і потягнувся за нею. Потерпілого буквально вирізали, але дістали живого, хоча і з переламом ноги. Чоловік швиденько оклигав: «Дякую, хлопці, але мені треба на роботу». І покульгав, не дочекавшися приїзду «швидкої».
Перед тим, як вирушати на аварію, Ігор Єгоров кладе до кишені фотографію молодшого сина, п’ятирічного Сашка. Дружина Ірина і сини Анатолій та Олександр — його підтримка, така само міцна, як і професійне спорядження.
