Дніпропетровське міське клінічне об’єднання Швидкої медичної допомоги відзначило 100-ліття свого існування. В ті часи «швидка» обслуговувала винятково бідних мешканців міста, які не могли оплачувати послуги домашнього чи сімейного лікаря. Тепер малозабезпечені не завжди квапляться викликати допомогу. Бо це, як правило, коштуватиме чимало.
Ще десять років тому щодня на міську «швидку» надходило 1100—1200 викликів. Нині за номером «03» телефонують щоденно не більш як 550 разів.
Головний лікар тутешнього клінічного об’єднання екстреної медицини Станіслав Тилик, правда, стверджує, що «відбуваються зміни на краще». На один виклик медикаментів виділяється на суму 1 гривня 50 копійок.
Медики стаціонарів скаржаться, що багато хто з пацієнтів звертаються до них останньої миті. На запитання, де ж ви були раніше, чому не викликали «швидкої» відразу як відчули себе зле, відповідають — нема грошей. І справді, де їх узяти, приміром, щоб лікуватися безпосередньо в лікарні швидкої допомоги?
— Для всіх, хто до нас потрапляє у тяжкому стані й потребує негайного втручання, на перші два-три дні запас медикаментів та ліків ми маємо, — каже Станіслав Тилик. — Але потім, звичайно, вимушені рідних та близьких своїх пацієнтів «залучати» до забезпечення медпрепаратами...
На жаль, «швидка» в місті не завжди швидко приїжджає на виклик. То з бензином були проблеми, то з наявністю машин. Клінічне об’єднання Швидкої допомоги у Дніпропетровську обмежується центральною лікарнею зі спеціалізованими відділеннями і шістьма «периферійними» підстанціями. Для міста з більш як мільйонним населенням цього замало. Цілодобово тут працює 66 бригад, а за нормами потрібно більше ста. А водії машин «швидкої» скаржаться на те, що ніхто з інших учасників вуличного руху не реагує і не дає дорогу. Тож інколи й запізнюються карети швидкої допомоги. А це запізнення може коштувати комусь життя...
Дніпропетровськ.
