Визволення України, що ввійшло в історію як одна з видатних перемог Радянської Армії у Великій Вітчизняній війні, почалося з крайньої північно-східної точки на сучасній карті України — з Мілового, районного центру Луганської області.
На cвяткуванні Дня Перемоги нинішнього року зібралося набагато менше ветеранів війни, ніж у попередні. Той, хто насилу, але все-таки дійшов до місця традиційних зустрічей — меморіалу «Україна — визволителям» у центрі Мілового, і цього разу вже не зустрів тут багатьох своїх товаришів. Як ведеться, пом’янули їх, пригубивши бойові 100 грамів. З пам’яті стерлося вже багато подій і дат життя, та тільки не війна. На жаль, із визволителів Мілового до наших днів дожив лише один — колишній танкіст 84-літній Іван Трохимович Кравцов. Але жителів, які стали не тільки очевидцями боїв, а й їх безпосередніми учасниками, набереться кілька десятків. 94-річна Марія Максимівна Половинко добре пам’ятає, як у мороз з іншими мешканцями селища збирала на місці боїв тіла радянських солдатів, щоб потім їх поховати.
Німці захопили селище на початку липня 1942 року. Мілове мало для фашистів стратегічне значення: поряд проходила важлива залізнична вітка, розмістилася станція Черткове Ростовської області. Ці два населені пункти гітлерівці постаралися зміцнити за всіма правилами оборони, і установили свої порядки. Мілове — селище з однією важливою історичною особливістю: його центральною вулицею Дружби пролягав (пролягає і сьогодні) кордон двох республік — Росії і України. По суті, тут, на вулиці, починалася українська земля. До початку Великої Вітчизняної війни у Міловському районі проживало понад 25 тис. осіб, було організовано близько 50 колгоспів, славився своїми скакунами Стрілецький кінний завод. Усе було зруйновано. Але господарювали окупанти недовго.
До 19 грудня 1942 року частини 17-го танкового корпусу 35-ї, 42-ї і 195-ї стрілецьких дивізій вийшли на землі Міловського і сусіднього Чертківського районів і оточили німецькі війська. Почалися бої, які тривали цілий місяць. Першим українським селом, визволеним від німецьких загарбників, стала Півневка, а першим жителем Міловського району і всієї України, який зустрів своїх воїнів-визволителів, була колгоспниця Тетяна Данильченко. Її хата стояла на околиці села, до неї і увійшли розвідники. Жінка зрозуміла: прийшла перемога.
7 січня 1943 року стояв лютий мороз, околиця Мілового потопала в снігових заметах. У таких умовах і почали штурм оточеного ворожого угруповання. На третій день наші війська заволоділи околицею селища. Сім діб тривав бій за районний центр. «Комсомольская правда» у номері за 1 лютого 1943 року писала про героїчний подвиг гвардії капітана Феодосія Чечерова: «Коли ворожий танк увірвався в розташування одного з наших підрозділів і почав «прасувати» окопи, Ф. Чечеров із зв’язкою гранат кинувся під його гусениці. Ціною свого життя він урятував бойових товаришів і надихнув їх на подвиги. Батальйон піднявся в атаку і відкинув ворога». У небі над Міловим повторив подвиг Миколи Гастелло командир ескадрильї капітан Іван Утюскін. Він спрямував свій палаючий літак на бойові порядки супротивника і знищив їх.
16 січня німці все-таки прорвали оточення радянських військ і вирушили у Стрілецький степ. За допомогою артилерії і авіації тут їх і знищили. До кінця 16 січня Мілове було остаточно визволено від німців.
На місці загибелі Феодосія Чечерова, на площі, названій його ім’ям, 1972 року було відкрито монумент «Україна — визволителям» (на знімку). За кілька кроків від пам’ятника — братська могила, імена 1066 людей, які віддали свої життя за визволення українського селища, вибито на 27 меморіальних блоках. Україна пам’ятає їхні імена.
Луганськ.
