Варять цукор — солодшає життя

За 34 роки свого існування підприємство ще не знало таких потужних темпів переробки сировини.

— За 30 діб ми переробили 30 тисяч тонн тростинного сирцю, — із задоволенням поінформував голова правління ВАТ, директор Пальмірського цукрозаводу Віктор Павліченко. — Тобто щодоби «перелопачували» тисячу тонн заморської продукції. Технічно підготовлене і технологічно налагоджене виробництво, завершивши справу з сирцем, одразу, без розкачки, перейшло на переробку цукрових буряків. Створивши п’ятиденний запас коренів, а це не менш як 30 тисяч тонн, 16 вересня ми розпочали сезон цукроваріння. На третю добу вийшли на проектну потужність і відвантаження «білого» золота. Стабільна, ритмічна робота всього виробничого комплексу заводу забезпечується постійною увагою і солідними вітчизняними інвестиціями Агропромислової асоціації «Група компаній «Укррос».

Завойований відкритими і чесними партнерськими стосунками авторитет асоціації допомагає у регіоні зміцнювати свої позиції цукровим підприємствам. Хоч і не позбавляє цілком від проблем, на які багата нині бурякопереробна галузь держави.

Бурякосіюча сировинна зона одного з кращих підприємств українського «солодкого» сегмента економіки — близько 16 тисяч гектарів посівів. Розташовані вони не лише у Черкаській, а й у Полтавській, Київській областях. Великі відстані додають «Пальмірі» клопоту з перевезенням сировини. Крім того, вони збільшують затрати на автотранспорт та пальне, ціни на яке сьогодні зростають. Однак вибору у підприємства немає — потрібно вивозити зеленочубі корені хоч і за тридев’ять земель. Посіяних в області близько 50 тисяч гектарів буряків на десять черкаських цукроварень вочевидь замало. Тому й розгортається серед заводів конкуренція за солодку сировину. Добре, коли вона чесна.

— Нам вдалося провести конструктивні переговори з нашими найближчими сусідами —цукроварами з Оржиці Полтавської області, — вів розмову далі Віктор Васильович. — З ними ми прийшли до спільних цивілізованих домовленостей. На жаль, з Набутівським цукровим заводом Корсунь-Шевченківського району нашої області не вдалося цього зробити. Тому два сільгосптовариства з Золотоніського та Чорнобаївського районів, розташованих у нашій сировинній зоні, вивозять корені в Набутів.

Щоб застрахуватися від неурожайного року, забезпечити ритмічне завантаження своїх потужностей, акціонерне товариство вирішило взяти землю в оренду і самим вирощувати цукристі. Так було створено СТОВ «Пальміра». На 3600 гектарах товариство вирощує нині високі врожаї ваговитих корінців. Не менш як 380—400 центнерів з гектара. Це дає близько 100—120 тисяч тонн своєї сировини і «гармонізує» темпи надходження буряків на заготівельний пункт.

— Крім своєї «Пальміри», — додав Віктор Павліченко, — ми проінвестували на 3 мільйони гривень своїх партнерів-сільгосптоваровиробників. На ці кошти було закуплено якісне насіння, мінеральні добрива, засоби захисту рослин. Шкода, але навіть з постійними партнерами інколи виходять неув’язки: навесні просять допомогти грішми, а восени, коли збирають урожай — «забувають» дорогу на «Пальміру». Це один з найголовніших недоліків у сьогоднішніх ділових стосунках — недотримання слова, а то й обман...

На конвеєрі, на жодну хвилину не зупиняючись, рухаються 50-кілограмові мішки з цукром-піском. Вони наповнені, зашиті, промарковані вправними руками Валентини Шмиги, Світлани Зеленіної та інших робітниць, котрі працюють на заводі не один десяток років.

— Щодоби ми відвантажуємо 700—750 тонн сипучої продукції, — показував підприємство його технічний директор, «цукрозаводчик» з 40-річним стажем Михайло Семенович Козло. — До того ж наші солодкі кристали визнані найякіснішими у галузі — про це свідчить диплом, котрий одержав завод торік. Завдяки впровадженню новинок у технології досягаємо високих показників якості. Так, зокрема, нині ми використовуємо нову схему очищення води. Кожному відомо, що за останні роки агротехніка у більшості господарств шкутильгає. А звідси —забур’яненість полів, підвищена забрудненість цукрових буряків. Тому особливу увагу ми приділяємо очищенню води, соків, застосуванню нових сучасних хімічних препаратів. Освоїли також попутне використання відходів заводської ТЕЦ. На її базі працює сушарка, яка переробляє понад 20 тисяч тонн кукурудзи за добу. Тільки наша «Пальміра» виготовляє у регіоні гранульований жом, котрий із задоволенням беруть відгодівельні комплекси. Є задум випускати на основі цукрових сиропів різноманітну солодку продукцію.

Поділився Михайло Семенович і своїми враженнями від недавнього відвідання ним польських цукрових підприємств. За потужністю вони більші за Пальмірський цукрозавод. І, звичайно, виграють у технологічному оснащенні. Та навіть не це запаморочило голову досвідченому господарнику й інженеру. На польські цукроварні надходить сировина від сотні тисяч дрібних товаровиробників! Тамтешні буряководи вирощують корінці на площі до 10 гектарів, найбільше — на 50-гектарному лану і, зібравши врожай високопродуктивними комбайнами, продають його на переробні комбінати.

— Кожен фермер знає, якого дня, о котрій годині і хвилині приїдуть з цукроварні за його продукцією, — розповідав Михайло Семенович. — На жаль, нашим двом—трьом тисячам одноосібників, котрі здають буряки на «Пальміру», такий сервіс може поки що лише снитися. Адже ніхто з них не відає, коли буде викопано корені на їх площах —збиральних комбайнів не вистачає не тільки для обслуговування дрібних землевласників, а навіть для великих сільгосптовариств та агрофірм...Вирощувати корені — вигідно

Один з найбільших постачальників сировини на Пальмірський цукрозавод —приватне сільськогосподарське підприємство «Плешкані» Золотоніського району. Його керівник Дмитро Олександрович Лисун — «академік» у вирощуванні цукристих (і не лише їх), невиправний оптиміст і новатор. Ще чотири—п’ять років тому в Плешканях сіяли всього по 50—70 гектарів буряків. Тепер 800-гектарна плантація дає «на-гора» по 390—400 центнерів з гектара білих коренів. Копають їх потужними німецькими «Хольмерами» і одразу відвозять на заготівельний пункт «Пальміри».

Щоправда, коли ми зустрілися з Дмитром Олександровичем, він «рвав дроти», додзвонювався до сервісного центру «Хольмера» у Києві. У велета-комбайна «полетіли» сальники і він вже півгодини стояв на машинному дворі господарства.

— Чудова техніка, — казав розчервонілий Лисун, — от тільки б обслуговування її в Україні чіткіше налагодили.

Додзвонившись до столиці і замовивши «клятого сальника», ми виїхали на бурякові гони. Господар з гордістю поділився, що цього року «людська нога з сапою у руках не торкнулася рядків». Доглядали за колишньою просапною культурою лише за допомогою агротехнічних прийомів. «Як бачите — вдало!» — продовжував емоційно, схожий на могутнього борця, директор підприємства. І, вирвавши за кучерявого чуба два пузаті корені, підняв їх угору: «Хто каже, що вирощувати цукрові буряки невигідно?! Такі «гирі» потягнуть більш як по 400 центнерів з гектара!»

Закопавши їх назад, «щоб не пропали», Дмитро Олександрович підрахував майбутні прибутки від свого «солодкого» поля. «Не менш як чотири мільйони гривень заплатить «Пальміра». А якщо цукристість корінців підніметься вище за базисну — то й більше», — задоволено констатував. Й додав, що дуже задоволений співпрацею з ВАТ «Пальмірський цукровий завод». «З цим колективом не лише вигідно вести бізнес, а й просто приємно спілкуватися. Бо завжди уважно вислухають, прислухаються до порад і пропозицій. Одне слово, працюють по-сучасному, добропорядно і цивілізовано».

Того самого дня вдалося зустрітися з ще одним партнером пальмірівських цукроварів — з Петром Івановичем Шапошником, директором СТОВ з села Велика Бурімка Чорнобаївського району. Його господарство підписало договір на постачання тисячі тонн сировини з бурякових ланів. «Вивіз коренів здійснюється транспортом переробника, — сказав господарник, — і нам це на руку. — Наступного сезону, очевидно, збільшимо площі під цукристі, бо переконалися — вирощування цієї технічної культури вигідне, коли маєш такого солідного і надійного замовника, як Пальмірський цукрозавод. Від співпраці з ним справді солодшає життя».

Черкаська область.