Для «МрІЇ» готують нову «посадкову смугу»

На цю само тему на рівні Кабінету Міністрів відбулося аж три наради. Якщо увідну обчистити від офіціозної лузги, вона звучить приблизно так: негайно взяти курс на інтеграцію. До того ж ще навесні, коли ідея ця тільки зародилася у світлих головах високих чиновників, було прийнято соломонове рішення просуватися за принципом «не нашкодь»: провести аудит, усебічно вивчити можливість створення об’єднання, його доцільність, вибрати форму інтеграції. Було зазначено і дату завершення цієї складної дослідницької діяльності — кінець 2004 року. А нині усі паперотворчі питання, пов’язані з оформленням новотвору, без жодного аналізу і техніко-економічного обґрунтування наказано вирішити позитивно ось-ось днями. Ну як тут не пов’язати цю поспішність з чиїмось бажанням устигнути відхопити шматок до президентських виборів? Інакше чому такий поспіх? Економічні обґрунтування як аргумент навряд чи доречні. Якщо об’єднувати підприємства для тіснішої їх взаємодії в масштабах галузі, то співробітництво це давно вже налагоджене і відформатоване ринком. І куди ще тісніше. Приміром, у складанні дослідного зразка Ан-148, сертифікаційні випробування якого нині ведуть, брали участь одразу кілька вітчизняних авіазаводів. От тільки частка кожного, вкладена у створення машини, різна. З розвалом Союзу усі такі виробництва було одночасно кинуто в ринкову безодню і випливали вони самотужки, як могли. Тут багато залежало від менеджменту, вміння випереджати процеси, що відбуваються, передбачати економічну ситуацію. Тому і причини для хвилювання колективів підприємств, що працюють стабільно, очевидні: у коридорах влади вирішили створити симбіоз, «підсаджуючи» до сильних лежачі, майже збанкрутілі заводи, яким створення концерну вигідне, тому що вони мають можливість погасити свої борги за рахунок інших.

Суперечить ініціативі, що виходить з високих кабінетів, і міжнародний досвід: у світі немає жодного відомого авіаційного державного концерну з цілковитою централізацією керування, економіки, фінансів — а саме таку структуру нав’язують з Банкової. Навпаки, якщо у відомих зарубіжних авіабудівних компаніях і відбувається процес їхнього злиття в консорціуми або корпорації для виконання спільних завдань, то лише на засадах добровільного об’єонання чи придбання одних підприємств іншими. Це м’які форми симбіозу, які дають можливість усім його учасникам і надалі працювати ефективно.

А для остаточної переконливості в тому, що структурні зміни в такій наукомісткій галузі можуть і нашкодити, експерти наводять слова генерального директора «Росавіакосмосу» Ю. Коптєва. Здійснивши два роки тому екскурсію підприємством імені О. Антонова і переконавшись на власні очі у рівні досягнутих технологій, він вирік: «Я довго думав, чому ви пішли від російських КБ уперед приблизно на 10 років? І зрозумів — поки ми всі увесь цей час реструктуризувалися, акціонувалися, перебудовувалися, ви спокійно працювали і йшли вперед».

І знову логічне запитання — якщо не економічну доцільність, то які інші вигоди переслідують у високих кабінетах завзяті прихильники злиття авіабудівних компаній під прапором концерну? Скоріше за все, відповідь варто шукати в грошових інтересах: АНТК позбавляється економічної самостійності, адже  у планах — створення Торгового дому, який і контролюватиме всі фінансові потоки. «Інтеграторів», слід гадати, дуже вже цікавить діяльність авіакомпанії при АНТК, яка, зокрема, і здійснює повітряні перевезення надважких вантажів на «Русланах» і «Мрії». Завдяки цьому багато в чому і фінансує комплекс свої конструкторські розробки і наукові пошуки. Скоріше за все, наступний після адміністративних об’єднавчих турбот крок — приватизація авіакомпанії. Слушний привід відшукати недовго. Науково-технічні дослідження АНТК залишаться лежати непотрібним баластом як такі, що не приносять швидких грошей.

Хто виграє від такої інтеграції? — запитання риторичне. Дядько з «дахом» у владних коридорах, якому до його мільйонів для цілковитого щастя і добробуту не вистачає неба. І плювати тут на науково-технічний потенціал, розвиток високих технологій. Як співають у пісні: «первым делом — самолеты». Їх експлуатація — шлях до збагачення. Конструктори, випробувачі, наукові співробітники та інші, загалом 7,5 тисячі «антоновців» — «потом».

Програє держава, яка вбиває злагоджений механізм літакобудування. Відбудеться те, що сталося з багатьма зниклими з промислової карти України вітчизняними підприємствами, по яких Фонд Держмайна відрапортував, що їх шляхом акціонування передано у власність трудящих. Одні лежать, інші порізано на металобрухт (чимало наївних громадян України усе ще з надією зберігають у потаємних місцях «цінні» папери, на які їм колись обіцяли нараховувати дивіденди). А левову частку прибутків від «жирних» шматків «прихватизації» — тих перспективних виробничих потужностей, що функціонують, — розпихують по кишенях люди, котрі смикають за мотузочку цілі галузі: металургію, нафтопереробку, транспорт, АПК. Настала черга літакобудування. На вітчизнану авіаційну промисловість у такому разі очікує круте піке — згодом її вже не буде.