Про Олександра Галуненка мало сказати, що в авіації він — людина відома. На АНТК «Антонов», де він працює радником з літних випробувань генерального конструктора, його називають людиною-легендою. Заслужений льотчик-випробувач СРСР, що поставив на крило більшість модифікацій «анів», за що і був визнаний гідним звання «Герой України». На його рахунку 263 світових рекорди. Про свої досягнення каже просто: «Це не тому, що я такий рекордсмен — такі літаки наша компанія робить. Нікуди від рекордів не дітися». От як він прокоментував ситуацію, що склалася навколо АНТК «Антонов»:
— Відомі арешти наших літаків. Галас у пресі: «знову антоновський літак заарештували за борги держави». Не всі знають, що ці літаки — один із маленьких підрозділів нашого комплексу. При АНТК є авіакомпанія — «Руслани», Ан-225, Ан-12, Ан-22, які перевозять вантажі. За рахунок цього комплекс займається госпрозрахунковою діяльністю, отримує прибуток: левова частка цих коштів іде на розвиток авіабудування. Не буде цієї авіакомпанії, за нинішніх надходженнях від держави — не буде ані нашого комплексу, ані конструкторського бюро, єдиного такого в країні. Тоді й авіації не буде. Заарештували один літак, потім — другий. Неозброєним оком помітно (і для мене як льотчика це очевидно), що певна компанія кіпрського походження, що вклала 3—4 мільйони доларів в український нафтопереробний завод, почала виставляти нашій державі претензії на 42 чи 43 мільйони доларів, як на втрачений прибуток. Напевно, міркуючи по-державному, можна було сказати: це справа держави, вона повинна розв’язати ці проблеми. Але дивно, ми, як державне підприємство, на перехресті і опинилися. Гадаю, це змова кіпрської компанії з нашими олігархічними колами. І не треба бути великим політиком, щоб зрозуміти очевидний факт. Арешт другого літака — цілком продуманий ланцюжок: якщо держава розрахується з кіпріотами, частина грошей перепаде й олігархам.
Тепер усі ті cамо зацікавлені кола, яким, слід гадати, припав до смаку ласий шматок, розробляють програму об’єднання авіаційної промисловості в Україні в єдиний комплекс. Люди, котрі ініціюють таке об’єднання, пишуть документи, посилаючись на світовий досвід. У світі справді вся авіаційна промисловість до певної міри консолідується. Так, можливо, це згодом було б актуально і в Україні. Але не зараз, коли, в економічно важкий період, конструкторське бюро працює і створює за рахунок зароблених нашою авіакомпанією грошей один літак за одним.
Яка кінцева мета злиття під гарною вивіскою: «об’єднаймося, як за кордоном»? Зараз АНТК у списку підприємств, що не підлягають приватизації. Олігархи, наче вовки, ходять навколо — як би напасти. Новооб’єднання — інша справа, захист цей «Антонов» втрачає. Згодом авіакомпанію виділять із цього об’єднання. Скажуть: «Зараз вона державна, а що як її заарештують за борги? Давайте приватизуємо! Приватна авіакомпанія діє зовсім по-іншому, вільно по всьому світі літає». Така от схема.
Наші керівники держави підписують документи: «об’єднати!». Чи є в цьому глибокий державний сенс? Буде комплекс. Туди навішають всі авіаційні підприємства, котрі лежать на дні, ледве виживають. Це буде початком розвалу авіаційної промисловості. А ділків, котрі цим займаються, і цікавить ота авіакомпанія, цікавлять «Руслани». Усе це болить і працівникам АНТК, і нам — літному складу, який літає на цих «Русланах» і заробляє гроші для будівництва нових літаків. Прийде якийсь дядько і цю авіакомпанію собі в кишеню покладе. Для нього це просто ласий шматок. Що буде з авіаційною промисловістю? Цілковитий занепад. Державні надходження — фактично нікчемні, хіба що на канцелярські товари їх вистачить. На зарплату їх не вистачає зовсім. А на створення чогось — про це шкода й говорити. Люди прагнуть планомірно розвалити авіапромисловість України.
Якщо судити по-державному — нас треба захищати. АНТК платить податки в десятки разів більше, ніж отримує з держказни. Основа бюджету Святошинського району Києва формується за рахунок податків, що їх платить кожен працівник комплексу.
АНТК — це престиж держави, науково-технічний потенціал. Якщо зосереджуватися тільки на базарах і ятках — будемо торгашами і гарними хліборобами. Але втратимо інтелектуальний потенціал. Конструкторам їсти треба — вони в ятки торгувати підуть. Якщо це програма державна — треба до неї підходити по-державному.
Суть не в тому, що я — літаю, хтось дослідженнями займається. Ми знайдемо шматок хліба. Розвалиться компанія — знайдемо собі роботу, не пропадемо. А з державної точки зору?! Ми прагнемо в об’єднану Європу. Увійти туди повинні не просто з ятками, помідорами, зерном, а й маючи потужну наукову базу. Створили за роки розвалу і незалежності програму Ан-140, запустили її в Ірані, вийшли на світовий ринок із ліцензованим виробництвом, із новим продуктом. Ми заявили цим, що тільки примножуємо Україну. Коли розпався Союз, фірма ця була кинута державою напризволяще. Її не те що не фінансували, на неї уваги не звертали. Компанія працює за рахунок своїх людей, сил. Звідки будівництво літаків? — збирали зарплату в усіх потроху і вкладали в ці літаки. Тепер, виходить, держава працює проти держави.
В. Д.
