Ми приїхали до Севастополя на Дні кримської літератури, присвячені 150-річчю Кримської війни. Згодом потрапили в Балаклаву. Місто відзначало свій день народження. Раніш це був день району. Району міста Севастополя. Легендарне місто молодше за Балаклаву на 2280 років. Історію, століття, що минули, тут, на святі, малювали і словом. Неначе ожили епохи: мудрі вислови, цитати люди несли вулицею Першого Травня до пам’ятника видатній поетесі Лесі Українці, що його мали відкрити; вибухала оплесками, насолоджувалася собою костюмована, поставлена талановита вистава —історія міста в особах від найдавніших часів, коли морський цар Нептун вийшов із моря в чудовій бухті. Таємниця цієї бухти, її надсекретність не поховали літопису, що століттями створювали люди, щоб життя не було бідне й самотнє. Щоб і сьогодні тисяча людей у параді національностей, що представляють своїми костюмами різний час, різну культуру, щиро пишалися: є цей світ, країна, а в ній — півострів, є історія людських звичаїв. Є чим пишатися і що залишити під каменями минулого.
У російській класичній літературі Криму свій поетичний хист виявив Михайло Ломоносов — «Ода на взятие Хотина» (1739)...» І правда: «Ялта —Крыма цвет...» Автор першого вірша про Ялту — український поет Яків Щоголів... «Прекрасны вы, брега Тавриды...» — Пушкін. У Гурзуфі він селився в будинку, який належав у минулому герцогу Рішельє, потім генерал Раєвський найняв цей будинок на всю осінь... «Часть Крыма между горами и морем представляет одну из прекраснейших местностей в мире. Небо так же чисто и климат так же мягок, как в Италии, но зелень красивее...» Адам Міцкевич — в листі до брата... У Криму Лев Толстой працював над окремими розділами повісті «Хаджи Мурат»... Чехов у Ялті створив шедеври: «Скучная история», «Студент», «Случай из практики», «Новая дача», «По делам службы», «Душечка», «Дама с собачкой», «На святках», «В овраге», «Архиерей», «Три сестры»...
У Ялті два роки жила Леся Українка. Тут вона працювала над «Іфігенією у Тавриді» (1898), «Кассандрою» (1907), «Айшею та Мохаммедом» (1907), «Руфіном і Прісціллою» (1908)...
А яка відповідальність лежить на кожнім поеті, прозаїку, просто шанувальникові книжки під час цих численних літературних свят у Криму! Адже здалеку пильно дивляться на тебе. Мружить око український поет і фольклорист Амвросій Метлицький, уважно вивчає кожного Михайло Коцюбинський, недовірливо оглядає чергового оратора Олександр Олесь, не погоджуються з чимось Агатангел Кримський, Микола Зеров... І багато, багато інших. Що скажете нового про книжку, мову, свій і наш час, про зло, добро, про війни в минулому, про нинішню дику і злу війну?..
...Гостинна Севастопольська бібліотека ім. Л. Толстого. «... День моего рождения был для меня памятным днем. Я плакал, когда увидел город, объятый пламенем, и французские знамена на наших бастионах». 27-річний артилерійський підпоручик — у листі до Т. Єргольської після прибуття в Севастополь в облозі. Тепер у цій бібліотеці — нові письменники, нові творці. Віктор Інгеров. Автор книжок, у тому числі поетичної збірки «Точка возврата» (на любом маршруте... есть точка, пройдя которую... пока еще не стыдишься...). Анатолій Масалов «Сопредельные миры» — вінок сонетів. «Но что судьба? Есть истина веков — Наш неоплатный перед словом опыт»... Книжки «Волшебный посох», «На ветрах Ойкумены» написані і нині працюючим водієм, членом Національної спілки письменників України. Валентина Фролова — автор романів, повістей, нарисів: «Ветры Босфора», «Взрыв Ориона», «Анна и Николай», «Женщина без тайн», «Большая охота», «Совсем-совсем новый русский», «Звездная рента», «Севастопольский эксперимент»... Лауреат Державної премії Автономної Республіки Крим, Міжнародного конкурсу імені Л. Толстого. За повість «Анна и Николай» (Гумільов — Ахматова) цього року одержала премію імені В. Короленка... Подружжя Воронови. Він — романіст, вона — поетеса-подвижниця. Ще одна поетеса і прозаїк — Катерина Козицька-Найдьонова, викладач французької мови в севастопольському інституті... І ще, ще імена. Всіх і не перелічити, на жаль.
Як і на яких вагах зважити те, що сьогодні роблять ці творці книг тут, на півострові? Де, здається, завжди пріоритетом вважалося: дати відпочити людині, напоїти і нагодувати її, розважити, виростити для неї виноград, доставити відпочивальників туди, де зберігаються багаторічні вина дивного смаку...
Але ці греки, що шукали нові землі і потрапили під нинішньою Ялтою в бурю (є запис про це на камені перед рестораном «Ореанда»)... Вони, що побудували потім місто під Балаклавою (нині його відкопали і закопали, щоб не розтягнули цінності)... Невже вони не залишили після себе духу поезії, духу слова, гени?
Володимир Бушняк, голова Національної спілки письменників Кримської Автономної Республіки:
— Я із задоволенням зазначаю: на нашому півострові книжка житиме вічно. Невичерпні тут таланти. Ми проводимо щорічно осінній конкурс літераторів — так звану «Альгамбру». Збираються з усіх куточків Криму сотні людей, для яких книжка — це життя. Скільки талантів на цій землі! Тут виходять найрізноманітніші твори. Тільки важко редагувати на громадських засадах. Але стараємося, щоб кожна книжка була професійною. Є в нас тепер літературні журнали — «Алые паруса», «Черное море». Є газета — «Литературный Крым». Що дають дні літератури Криму особисто мені? Я знаю: хоч би що робив сьогодні як функціонер — людям мало. У нас завжди є надія: в уряді Криму нас зрозуміють, підтримають. У Криму, звичайно, превалює російська література. Але українська мова впевнено і стабільно стає на ноги.
Т. Ессин, директор Севастопольської бібліотеки ім. Л. Толстого:
— Мені, здається, пережили з книжкою найгірше. Позаду очевидне нехтування інтересів читачів. Усе краще, що було, повертається. Тепер знову можна знайти те, що не модно, а вкрай потрібно людині. Традиції нашої великої землі... Їх не скасувати, не заборонити, не умертвити. Ми знову нагромадили багаті на думки книги, де добро має брати гору, де людина вірить у совість, порядність, де зло завжди перемагають. «Мода» в нас не скасовується, вона відтіняється книжками справжніми. Сьогодні ми бачили нові таланти, їхні книжки обов’язково придбаємо і зберігатимемо. Це твори Тамари Дяченко, Володимира Бушняка «Стамбульский зазывала» і серія книг «Севастополь»...
Іван Левченко, генеральний директор Севастопольської регіональної державної телерадіокомпанії, поет:
— Ми сьогодні повернулися від військових моряків, де відбулася добра, гарна зустріч. Багато хто з нас читав вірші українською мовою. Ви бачили, як доброзичливо зустрічали нас учасники вечора поезії. Головним джерелом літературних творів, екранізованих нашим телебаченням, були спочатку телепередачі обласних державних телерадіокомпаній країни. Серед ста сорока програм полюбилися передачі про творчість Тараса Шевченка, Лесі Українки, Івана Франка, Степана Руданського, Василя Симоненка, Ліни Костенко, Василя Стуса, Андрія Малишка, Світлани Йовенко, інших. Місцеві літератори в нас — завжди бажані гості. Я і сам нерідко виступаю. Одержав навіть диплом лауреата в номінації «За утвердження державного світогляду» — авторська програма...
Літературним явищем, звичайно, у Криму можна назвати видання «Севастополь. Историческая повесть». Майбутня стотонна книга книг. Це покоління (головний редактор Валентина Фролова) зробило перші номери. Як побудовано видання? У першій частині кожного тому —гарна проза. Друга частина — раритети. Ті само книжки зі сховищ музеїв і бібліотек, що не перевидавалися 150—200 років. Тираж першого тому — лише тисяча екземплярів. За рознарядкою книжки насамперед одержали кращі бібліотеки півострова.
— Нині є охочі переписувати історію по-своєму, — ділиться думкою головний редактор «Севастополя». — Але як, скажіть, можна правити великого хірурга Миколу Івановича Пирогова? «Кто будет хорошо драться, когда он убежден, що раненого бросят, как собаку?» Це — в очі Меншикову. Пирогова, що приїжджав до Петербурга, в Зимовому царедворці боялися. Лікар від усіх вимагав не пояснень, а діла...
...У Балаклаві наша делегація поклала квіти до пам’ятника Лесі Українці. Новий пам’ятник на півострові. Так, має рацію Володимир Бушняк: українська мова впевнено і стабільно стає на ноги. Неправда, що на цій землі не почуєш українського слова. І мову, і пісню почуєш. Концерти ансамблю «Чарівний спів» (фольклорні і духовні твори) відбуваються в римсько-католицькому храмі Непорочного зачаття Пресвятої Діви Марії на вулиці Пушкінській, 25. Люди із Росії, інших країн світу із задоволенням відвідують музей кобзарського мистецтва Криму і Кубані. Послухати капелу бандуристок імені Степана Руданського збираються численні шанувальники... А українську кухню люблять особливо. Її страви — в меню майже всіх ялтинських ресторанів, яких тут чимало.
Бути в Ялті і не побувати в музеї Лесі Українки — просто гріх. Цього року тут відбулося велике свято — «Лесина осінь». Дуже серйозно, з любов’ю до великої дочки України готували кожен запланований захід. Ми були свідками цього, наприклад, наукова конференція «Античність у творчості Лесі Українки». З’їхалися на семінар директори музеїв України. Тема — «Роль і місце музеїв у сучасних соціально-культурних процесах». Ми знайомилися з учасниками конкурсу читців імені Лесі Українки. Вони допущені до другого туру. Вік —різний. Люди об’єднані любов’ю до творчості Лесі Українки.
Багато говорилося в музеї про моновиставку заслуженої артистки України Галини Стефанової: «Оксана Забужко. «Полевые исследования»... Поступово стирається упередженість у літературі, поступово стає очевидно: талановиті твори літератури, створені українськими письменниками, мають дедалі більше і більше шанувальників. Ідуть у минуле «судді», що століттями гальмували розвиток українського мистецтва, української літератури.
Чудовий Лесин пам’ятник у Ялті, поруч з музеєм. Ніхто не пройде мимо. Квіти біля пам’ятника завжди. І завжди є люди.
Ми теж принесли букет троянд. Уночі йшов дощ. Квіти ранком були вологі, живі. Пам’ять від усього серця. Пам’ять нашій літературі, пам’ять геніям, що тут жили. Яка прекрасна поетична земля, цей півострів! Яке щастя бути тут і думати: це буде завжди. Слово книг про життя буде вічним святом.
Севастополь—Ялта—Київ.
