П’ятий, прощальний, лист президентові Кучмі

Зізнаюся: мав намір завершити листування з вами із невеличким сентиментом, можливо, із прощальною вологою в очах, бо ж таки десять років і мого життя (хай навіть під «вашою рукою») варті того. Їй же Богу, коли ви одважилися «не прив’язуватися» до президентського крісла ще на одну каденцію, я був готовий саме до такого останнього листа до вас.

Одначе на фініші вас покинули не так фізичні, як моральні та розумові сили. Стільки фатальних помилок ви не робили за весь період «царствування». Ніби руйнівні, дідьківські духи вселилися у ваше єство і безконтрольно владарюють ним.

Чи можна було придумати щось більш антикучмівське, як призначення Медведчука «президентською тінню»? Ви ж його ненавидите. Згадайте вашу розмову з тодішнім міністром Кравченком, яку задокументував Мельниченко: ви погоджувалися, що Медведчук дуже жорстокий, що він сидів у тюрязі за побиття школяра. Ви знаєте і те, що мільярдер-скоробагатько Медведчук не дав ані гривні старшому братові по матері, який важко хворіє і живе в селі у жахливих злиднях, хоч вивчив і вигодував обох молодших. Ви ж усе це знали, пане президенте, але хотіли, щоб Медведчук, нав’язавши Україні кримінальний стиль буття, відімстив усім нам, вашим опонентам. Та ви не врахували одного: вашим опонентом уже став весь український народ. Тому глава кучминої адміністрації найбільше нашкодив саме Кучмі, консолідувавши і зміцнивши опозицію. Мої відкриті листи, видрукувані мільйонними тиражами, нашкодили вам менше, як підготовлені писарем президентські укази. Отож, від імені опозиції я дякую вам за Медведчука. Навіть бідну, опущену на самісіньке соціальне дно Національну спілку письменників він зумів об’єднати — 1700 письменників вистояли і перемогли під несамовитими ударами вашої влади.

У вас була можливість бодай відійти «зі сцени без свисту навздогін»: не нав’язувати українцям свого спадкоємця, а вибачитися за помилки і забезпечити вільні та чесні вибори. Ви не скористалися і цим «рятівним кругом». Більше того — зневажили весь український народ, вважаючи, що погоничем після вас може бути лише людина, що двічі позбавлялася волі за кримінальні злочини. Це щоб на його тлі вас згадували як менше зло?

Нафтопровід «Одеса—Броди», який міг зробити Україну енергетичним партнером Європи, ви одноосібно віддаєте Росії. Виводите український військовий флот із Севастополя й заганяєте його в пастку Донузлаву. Відмовчуєтесь, коли кримський шовініст-міністр теревенить про передачу Криму в оренду Росії на 99 років. Невже все це задля можливого політичного притулку в Путіна?

Життєздатний навіть в умовах економіки «перезрілого кучмізму» металургійний гігант «Криворіжсталь» ви даруєте своєму зятеві та першій особі донецького клану. Створена вами підпільна і загребуща «ДУСя», що здійснює нібито державне управління вашими справами, заковтнула найкращі санаторії, тисячі гектарів найдорожчих курортних та заповідних земель, покладів корисних копалин, горілчаних і тютюнових підприємств, профспілкове та укоопспілчанське майно, навіть палац «Україна» працює на Кучму. А тепер за вашим указом все це народне добро іде під «прихватизацію».

А патріотичний чех Гавел, за два президентські терміни вивівши Чехію на рівень класичної демократії в лоні Європи, навіть не подбав про своє пенсійне забезпечення. А хіба можна уявити, що так, як ви, «відступатиме» від польського престолу Квасневський? Або ж уявіть себе (у моторошному сні, звичайно!) президентом Литви, котра з тріском викинула з головного крісла Паксаса, якого сама ж туди щойно посадила. Таки дала під сідницю, зганьбивши на весь світ. За манесеньку «вдячність» одному лишень росіянину. То що б литовці вчинили з вами?

Отож, помоліться Богу за великотерпеливих і добрих українців, пане президенте. Помоліться. І відходьте. Здається, всі ласі шматки в Україні ви вже хапонули й роздали родичам, сателітам, політичній обслузі, вірнопідданій челяді.

Як до болю тривіально все це. Скільки разів воно повторювалося в світовій та українській історії. А в українців щоразу викрадали ще й душу та національну пам’ять. Слава Богові, ваша влада бодай на ці наші безцінні святощі не розповсюджується.

У тому мародерському стані, в якому перебуваєте зараз ви і ваше оточення, розумні вчинки вже неможливі. З командою озлоблених медведчуків, білоконів, рафальських, різаків, піховшеків ви наберетеся ще більшої ганьби, а Україна — біди. Зупиніться. Не слухайте їхніх нашіптувань, то вони дбають про себе, а не про вас, пане президенте. Тільки про себе.

У вас ще є можливість розумного відступу і людської покути: не заважайте Україні визначитися, за ким їй іти — за Ющенком чи знову за вами, вибачаюся, за Януковичем, якого ви обрали для продовження вашого десятилітнього експерименту над українським народом.

Я не махаю вам услід рукою, але й не кидаю каменем... Бо таке в нас вийшло прощання. Без жалю. Зате правдиве, пане неукраїнський президенте...