«У борг не даємо» — така табличка прикрашає прилавок сільського магазину в Красному Партизані Ясинуватського району. Попередження стосується насамперед любителів хильнути: із неплатоспроможними клієнтами підприємці намагаються не мати справ. Горілка і хліб — ось товар, який користується найбільшим попитом. А як із їжею духовною? Наприклад, що читає донецьке село? Які газети передплачує?
Хоч як прикро, але село читає дедалі менше. «Нічого не передплачую, мені пенсії і так не вистачає», — винувато розводить руками мешканець Красного Партизана Станіслав Якович Синяка. Матрона Костянтинівна Бабаєва і Галина Костянтинівна Пантелєєва раз на тиждень отримують одну із найдешевших регіональних газет. А Ганна Антонівна із Семенівки цього ж району (жінка просила не називати прізвища в газеті — «засміють») каже, що давно вже не очікує на новини. «Газет не читаю, по телевізору лише серіали дивлюся. Навіть листа немає кому написати. Та і пошта аж у Орлівці, три кілометри звідси».
Цього дня моя співрозмовниця виставила перед двором відро із яблуками і купку моркви — а може, хтось і купить. За зданий в оренду пай жінка днями отримала аж 68 гривень. Плюс пенсія — ось і всі доходи.
Парадокс, але водночас із цим сільські бібліотеки переживають читацький бум. Саме сюди прямує селянин, який не має грошей на свіжу пресу чи книгу, але не втратив цікавості до читання. На жаль, особливим багатством вибору село порадувати не може.
— Раніше, коли я завідувала сільською бібліотекою у нашому селі, ми передплачували 65 найменувань періодики, — каже секретар Орлівської сільської ради Світлана Забірченко. — А зараз бібліотека отримує лише чотири газети і два журнали.
Серед них і наше видання. Під час моїх відряджень до районів області траплялися різні зустрічі із давніми і відданими читачами «Голосу України». Але один із останніх випадків у селищі Гродівка Красноармійського району особливо зворушив. Понад 70 років прожила в селі Марія Олексіївна Лисак. Ось уже два роки, як жінка перебралася до Санкт-Петербурга — там працює і мешкає син. Крім рідної домівки, довелося залишити і звичку читати улюблений «Голос України».
— Я хотіла у Росії його передплатити, а мені сказали, що такої газети немає, — зітхає Марія Олексіївна, яка приїхала додому на короткий час. — Навіть до консульства ходила, просила. А мені сказали: пишіть до Києва, нехай вам звідтіль надсилають. У Пітері неможливо придбати жодної української газети! У нас, до речі, теж. Зате російських скільки завгодно. Чому так?
Редакція газети вирішила посприяти, щоб наша давня читачка тепер отримувала «Голос України» і за сотні кілометрів від дому.
— Я не згодна, що село не читає газет, — вважає заступник голови Красноармійської районної ради Зоя Бережна. — Звичайно, там мешкають переважно пенсіонери, і через низьку забезпеченість вони мало передплачують пресу. Але читають, один одному передають. Діти привозять газети з міст. Я теж, коли їду до батьків, беру стос і везу. Тобто проблеми тут не бачу. А ось на перспективу поштових відділень у селах державі, гадаю, варто звернути увагу. Інакше ми їх втратимо, як втратили приміром, систему споживчої кооперації.
Від звички читати деяких селян також відучують. Протягом минулого року в області було закрито 40 бібліотек, переважно в сільській місцевості. І, схоже, без особливих протестів із боку корінних мешканців. Знаєте, що особливо було помітно під час останніх поїздок районами? Те приховане чи явне полегшене зітхання сільських голів, бібліотекарів, керівників господарств, коли вони дізнавалися, що йтиметься лише про те, як отримують пресу селяни. «Мені б ваші проблеми», — читалося на деяких обличчях. І це було промовистіше за будь-які слова.
Коментує Олена Соколова, завідувачка методичного відділу Донецького обласного управління культури:
— В області налічується 17 районних і 378 сільських бібліотек. Приблизно половина із них отримує 5—7 періодичних видань, не більше. Із них чотири газети передплачують із обласного бюджету. Плюс обов’язково «районка». У деяких районах забезпеченість періодикою вища за середню: наприклад, у Костянтинівському районі сільські бібліотеки отримують 22 найменування газет і журналів, у Добропільському районі — 12 найменувань, у Волноваському — 9—10 найменувань. У названих районах, а також у Мар’їнському знаходять можливість виділяти кошти на нові книги і передплату преси. Але в цілому ситуацію може виправити виконання прийнятої два роки тому державної програми поповнення бібліотечних фондів. Якби закладені в ній норми фінансувалися, ми були б вдячні.
Донецька область.
