Загострення передвиборної ситуації збіглося з різким погіршенням погоди. Що це — випадковий збіг чи закономірність? Важко сказати, хоча, зауважимо, ми попереджали про ймовірний розвиток — хоч, можливо, й дещо іншого спрямування — подій.
Те, що країну очікує непростий перебіг президентської гонки, зрозуміло було і непосвяченим. Те, що фінансово-політичні угруповання, які окопалися на владному олімпі, без бою не здаватимуть позицій, також очікувалося. Однак саме такого повороту, якщо чесно, не чекав ніхто.
Ставка, більша за життя
Перші повідомлення про отруєння лідера президентських перегонів сприймалися, скажемо так, як не вельми достовірні. Передусім тому, що нинішній владі не вигідне таке усунення головного конкурента з політичної арени. Однак сьогодні ні в кого немає сумніву: отруєння сталося. Але хто стоїть за цим кроком? Яку мету ставили перед собою невідомі зловмисники? Оливи в огонь підлило повідомлення про те, що Віктор Ющенко напередодні свого захворювання вечеряв на квартирі, за іншою версією — на дачі першого заступника Голови Служби безпеки України Валерія Сацюка. У «таємній вечері» чи то пак переговорах брав участь і Голова СБУ Ігор Смішко. Після цього Служба безпеки висловила готовність повернути кримінальну справу щодо отруєння лідера блоку «Наша Україна» до Генеральної прокуратури. Паралельне розслідування за фактом отруєння лідера президентських перегонів веде і тимчасова парламентська слідча комісія. Отож висновки робити наразі ранувато. До того ж невідомо, як позначиться на здоров’ї кандидата на посаду Президента спроба отруєння, бо, як зазначив Віктор Ющенко у виступі на мітингу в Києві, видима сторона айсберга його хвороби становить одну соту.
Не встигли вщухнути пристрасті довкола лідера президентських перегонів, як стався напад на Прем’єр-міністра Віктора Януковича. Ми не будемо акцентувати увагу на деталях нападу, тим паче що телебачення багато разів прокрутило сюжет з Івано-Франківська, у тім числі в уповільненому режимі.
Власне, й не дивно, що ескалація напруження на передвиборних перегонах не лишилася поза увагою багатьох політиків. І передусім Голови Верховної Ради України. Володимир Литвин у суботу звернув увагу на те, що такий розвиток подій може негативно позначитися на авторитетові майбутнього лідера нації. І справді, чи потрібен розкол країни? Чи варто ризикувати здоров’ям громадян заради, хай і найвищої, однак суто земної посади?
З другого боку, цю низку подій варто розглядати у контексті інших, але не менш значимих.
Репетиція атаки на Центральну виборчу комісію
Безперечно, передусім не можна обійти мовчанням спробу прорватися у приміщення Центральної виборчої комісії. Кілька десятків представників маловідомої партії «Братство» організували похід і пікетування ЦВК з вимогою організувати дільничні комісії з виборів Президента України на території невизнаної Придністровської республіки. Нібито в цьому поході та пікетуванні брали участь і представники Придністров’я. Пікетувальники прорвали охорону режимного об’єкта і ввірвалися на його територію. (Зазначимо, у будинку на площі Лесі Українки, окрім ЦВК, міститься ще й Київська обласна державна адміністрація). У сутичці зазнав тілесних ушкоджень і працівник Державної служби охорони.
Проте реакції правоохоронців громадськість не дочекалася. Постає резонне запитання: чому? Висловлю свою гіпотезу. На наш погляд, це була лише репетиція штурму Центральної виборчої комісії. Молодикам із закритими чорними хустинами обличчями дали можливість відчути присмак «першої крові», відчути безкарність, щоб згодом — ймовірно, в одну з ночей між першим і другим туром виборів — ще раз продемонструвати навички «ближнього бою» і врешті таки зірвати президентські вибори. (Пригадайте події у Мукачевому. Тільки з невеликою різницею. Там до приміщення міськради прорвалися невідомі зловмисники, які знищили виборчу документацію.)
До того ж надто часто в ЗМІ, особливо провладних, з’являється маловідома організація «Пора», представники якої погрожують акціями непокори у тому разі, якщо результати виборів, мовляв, будуть фальсифіковані. Тож «братчикам» можна буде у майбутньому «замаскуватися» й під цю організацію. Власне, яка різниця, хто піде на штурм ЦВК. Головне, що декому вдасться реалізувати далекосяжні цілі, про які поки що всі мовчать.
Власне, під цим кутом зору, на нашу думку, треба розглядати і звільнення з посади Міністра оборони Євгена Марчука. Про його відставку і призначення замість нього Олександра Кузьмука написано чимало. Як і висунуто чимало версій про причини звільнення. Зокрема, побутує і «виборча» гіпотеза. Однак зауважимо, головна причина відставки криється у контексті майбутніх «вуличних заворушень». Не беруся судити, чи вийдуть на вулицю прихильники Віктора Ющенка — українці не раз, навіть у критичних ситуаціях, демонстрували толерантність і взаємоповагу, — однак такого розвитку подій виключати не можна. Тим паче що «майстрів політичних провокацій» у нас вистачає. Отож армія може продемонструвати здатність «захистити конституційний лад» від екстремістів. (Варто нагадати, що заяву керівників силових структур про це, озвучену напередодні святкування Дня незалежності, тодішній міністр оборони не підписав. А згодом в інтерв’ю Бі-бі-сі зауважив, що Збройні сили у політичному протистоянні не братимуть участі.)
Безумовно, це лише здогадка. Не беремося стверджувати категорично. Однак за все, що інкримінувалося Євгену Марчуку як міністру оборони, несе відповідальність й Олександр Кузьмук — армія почала деградувати під його керівництвом. У спадок від нього дісталася Євгенові Марчуку й проблема утилізації боєприпасів. А якщо згадати «влучну» стрілянину по житловому будинку й російському літаку українських ракетників, то мимоволі задумаєшся над такою рокіровкою у Міністерстві оборони.
На завершення зауважу: різке похолодання закінчується несподіваною відлигою. На це й сподіватимемося.
