Нинішнього сезону ВАТ «Лохвицький цукровий завод», дотувавши буряківників дев’ятьма мільйонами гривень, підняв переробну планку до 500—520 тисяч тонн солодких коренів. Згідно з укладеними договорами, третину від прогнозованої кількості зобов’язувалися постачити сумські буряківники. Вони загалом отримали близько двох мільйонів гривень товарного кредиту. Аж раптом минулого тижня в редакції пролунав тривожний сигнал «SOS». Подав його один із керівників Лохвицького району: «Приїздіть рятувати наших цукроварів від свавілля, яке чиниться на Сумщині тамтешніми чиновниками... на шляхах чи то «зони», чи то «удільного князівства».
Ось уже кілька днів усі шляхи на виїзді з Сумської області у напрямку Лохвиці, включаючи путівці й польові дороги, блоковані автомашинами тамтешніх ДПС і ДАІ, повз які навіть миша не проскочить. Лохвичани, було, подумали, що в сусідів розпочалися надсекретні військові навчання із залученням до них щонайменше об’єднаних збройних сил Північно-Атлантичного блоку, які ті намагаються зберегти у таємниці.
Заступник голови правління ВАТ «Лохвицький цукровий завод» Віталій Мятенко каже, що пересувні блок-пости під будь-яким приводом не пропускають із Сумщини автомашини, завантажені буряками. Кожен блок-пост укомплектований двома-трьома чоловіками. Звідси й утроєна пильність і старанність.
— Багато вже завернули автомашин?
— Дві з дослідного господарства «Надія» з Перехрестівки Роменського району. Автомобілі було негайно відправлено назад, а керівника господарства Черненка, як нам стало відомо, за «непослух» викликали на килим для «виховної» роботи у Сумську облдержадміністрацію. Тож тепер зашугані на смерть його колеги воліють перечекати бурю. Нікому не хочеться втрачати роботу...
— Звідки така впевненість?.
— З цього питання нас з головою правління нашого товариства Володимиром Івановичем Передерієм безпосередньо «просвітив» голова Роменської райдержадміністрації Олександр Карпінський, від якого щойно повернулися. Нас цікавило лише одне питання: чому районна влада всупереч попереднім домовленостям, вдається до безпрецедентного тиску на підлеглих, забороняючи їм виконувати підписані угоди на поставку буряків?
— Якою ж була відповідь?
— Ми — солдати, які беззастережно виконують накази начальства. Блокування шляхів працівниками державтоінспекції Сумщини здійснюється за особистим розпорядженням голови облдержадміністрації. Якщо зумієте домовитися з ним про відміну блокади — буряковозам дадуть «зелену вулицю» на доставку сировини до Лохвиці. Не зумієте — даруйте. До рядових виконавців жодних претензій у вас бути не може.
— Не таким уже й «рядовим» виявився пан Карпінський, — зауважує голова правління Володимир Передерій. — Почастувавши нас своїм «печальним» монологом, співрозмовник проігнорував присутність сторонніх людей у його кабінеті й віддав телефоном розпорядження начальнику районного ДАІ: в разі потреби без зволікань і жодних докорів сумління заблокувати бурякоприймальний пункт нашого партнера, розташований неподалік Ромнів у селі Ріпки.
Як засвідчують факти, сумські можновладці діяли зі знанням справи. Комар носа не підточить. Дочекалися, доки господарства обсіються за кошти лохвичан, а потім з-під палки змусили сумських товаровиробників переукласти договори на співпрацю з новоспеченим об’єднанням «Сумицукор» з шістьма цукроварнями.
Представники лохвицького підприємства зверталися телефоном довіри до республіканської державтоінспекції, інформували столицю про «безчинства» сумських підлеглих. А звідти у відповідь — ні пари з вуст.
Ось уривки з листа, від імені трудового колективу відправленого головою правління ВАТ «Лохвицький цукровий завод» Володимиром Передерієм Прем’єр-міністру України Віктору Януковичу:
«...На жаль, ми відчуваємо, що в партнерські стосунки заводу й товаровиробників сьогодні безцеремонно втручаються найвищі владні структури Сумської області, які забороняють вивезення цукрової сировини за межі Сумщини. Керівників господарств залякують, застосовують до них репресивні заходи. На автошляхах області виставлені міліцейські пости, які затримують автотранспорт з цукровим буряком, що прямує на бурякопункти ВАТ «Лохвицький цукровий завод».
І хоча лист було відправлено адресату ще в середині вересня, Київ по-джентльменськи відмовчується.
Щоб достеменно пересвідчитись у правдивості висунутих звинувачень, виїжджаємо з двома представниками заводу безпосередньо у роменські господарства. На кордоні Полтавської та Сумської областей фіксуємо пересувний міліцейський блок-пост у складі трьох правоохоронців. Державний номер припаркованого на узбіччі автомобіля «ВМ 0064 МІ». Перший візит наносимо у ТОВ «Агрофірма «Андріяшівка». Отримавши навесні від суміжників товарного кредиту на 58 тисяч гривень, керівник господарства підписав угоду на поставку до Лохвиці 2000 тонн солодкого кореня. За відсутності голови спілкуємося з одним із його заступників, який погодився на інтерв’ю за умови, за жодних обставин не називати в газеті його справжнього прізвища. (Достовірність фактів, викладених у ньому, в разі потреби можуть засвідчити представники заводу, які супроводжували мене у поїздці. — Прим. авт.).
— Цього року під цукристими в господарстві зайнято 130 гектарів. Якби не Лохвиця, яка своєчасно й на пільгових умовах забезпечила нас насінням та дизпаливом, навряд чи й третину цієї площі здужали б.
— Чому відмовилися від давніх партнерів?
— На співпрацю з ними районне начальство наклало табу.
— А з ким дозволило?
— Наскільки мені відомо, всі керівники району сьогодні моляться на один із «стовпів» об’єднання «Сумицукор» — Півненківський цукрокомбінат, за якого нас засватали без нашої згоди, змусивши укласти з «женихом» по суті кабальний договір. Півненківські розумники «розщедрилися» лише на 165 гривень за тонну сировини. Повернення жому і меляси навіть договором не передбачено. Вони «за спасибі» повністю переходять у їхню власність. Хочеш — викуповуй, але вже за власні кошти. Ось вам у дії захист товаровиробника по-сумськи.
Підрахунки робимо, як кажуть, не відходячи від каси. Якщо взяти до уваги, що нинішнього року на Сумщині планують викопати щонайменше 800 тисяч тонн солодких коренів, то лише на ціновій різниці хазяї «Сумицукру» наварять «усього-на-всього» 5—7 мільйонів гривень. Ще близько 15 мільйонів лівого прибутку принесе їм експропрійована у товаровиробників меляса. Такій спритності можна лише позаздрити: зграбність рук і набанкував до власної кишені 20—22 мільйони на дрібні видатки. Додайте сюди ще одне півненківське «ноу-хау» — поетапний, а точніше, піврічний розрахунок за куплену сировину, і ваш банківський рахунок зросте ще на 10—15 мільйонів гривень. Заради такого бакшишу не тільки чиновників, міліцейських опричників та сільгосптоваровиробників — усю область, щоб була поступливішою, можна перегнути через коліно. І все-таки у Роменському районі знайшовся сміливець, якого місцева чиновницька челядь, попри докладені надзусилля, так і не спромоглася перегнути навпіл. Ним виявився керівник ТОВ «Роса» Дмитро Бондар.
— З ультиматумом підписати договір на поставку буряків підприємствам об’єднання «Сумицукор» на мене «наїхали» на початку жнив, — згадує Дмитро Миколайович.
— Після моєї категоричної відмови танцювати під чужу дудку спробували упокорити податківцями, даішниками, пожежниками, санепідемстанцією. Для науки іншим даішники познімали з усіх транспортних засобів господарства державні номери, пожежники, у свою чергу, опломбували автозаправку. Я все одно продовжував відхиляти ці «заручини», які нав’язували мені. І тоді перевіряльники наважилися на крайні заходи — заблокували всі наші рахунки, тим самим фактично паралізувавши роботу господарства.
В аналогічній ситуації нині ВАТ «Лохвицький цукровий завод». Майже двотисячний колектив у відчаї. Хто допоможе відстояти йому право на працю, притягне до відповідальності свавільників.
Президент, Прем’єр-міністр чи Верховна Рада України? Невже й вони покинуть напризволяще флагмана вітчизняної переробної галузі?
Київ — Лохвиця — Ромни — Київ.
