У Києві відбувається ІІ Національний конгрес з біоетики. Більш як 600 учених беруть участь у його роботі. До Києва з’їхалися делегати зі США, Канади, Бельгії, Великої Британії, Франції, Люксембургу, Польщі, Словаччини, Хорватії, Російської Федерації, Молдови, Білорусі, Вірменії, Узбекистану, Таджикистану, Казахстану тощо. Адже розвиток біологічної науки відкрив нові горизонти у розвитку технологій, принципово нових методів лікування хворих, відтворення організмів та продукування продуктів харчування.
Науки про життя стали основним пріоритетом. Саме їм приділяють велику увагу. Про таке досягнення сучасної біології, як розшифровка геному людини, сповістили світ у 2000 році президент США та прем’єр-міністр Великої Британії. І це не випадково. Добре відомо, що за допомогою науки, використовуючи її результати, світ можна змінити не тільки в кращий бік, а й у гірший.
Для вченого, коли він захоплений пошуком істини, досить часто не існує понять добра і зла. Вони, зазвичай, з’являються потім, коли починається використання наукового результату. Характерна в цьому відношенні відповідь Енріко Фермі, коли йому докоряли за участь у створенні атомної бомби: «До чого тут мораль, це була просто гарна фізика». І все-таки вчений повинен усвідомлювати, в ім’я чого він працює, на які наслідки можна сподіватися. Нині неприпустимою є праця вченого задля простого задоволення власної зацікавленості. Це і дуже дорого, і надзвичайно небезпечно.
Сучасні проблеми, такі як пересадка органів і тканин, стовбурових клітин, екстракорпоральне запліднення, використання для лікування ембріональних тканин, генна терапія, штучна зміна статі, використання трансгенних організмів з метою отримання продуктів харчування, клонування тварин і людини, про що так багато говорять сьогодні навіть у парламентах та урядах розвинених країн, — дуже ускладнили стару тезу, що йде від Гіппократа: «Не зашкодь». Діапазон лікарських втручань, або як тепер кажуть медичних технологій, неймовірно розширився і, звичайно, стало більше користі для хворих.
Але поруч з користю збільшився і ризик. Сьогодні немає суперечливішої проблеми, ніж застосування стовбурних клітин та ембріональних тканин для лікування різних за своєю природою захворювань. Часто навіть авторитетні вчені говорять про них як про якусь панацею. На жаль, комерціалізація тут набагато випереджає фундаментальні дослідження.
Останнім часом у діяльності багатьох фармацевтичних компаній очевидним стало заповнення ринку дедалі новими і новими лікарськими засобами, харчовими добавками, широка реклама не завжди ефективних препаратів засуджується в усьому світі. В Україні теж слід активніше протистояти цим негативним тенденціям, коли надприбутки часто є результатом цілковитого нехтування етичних норм і моральних принципів.
Дедалі відчутнішими стають проблеми екологічної етики. 80 років тому, коли академік Вернадський уперше звернув увагу на непрогнозовані наслідки циклопічної діяльності людини, здавалося, що реальної загрози вдасться уникнути. Однак втручання в природу в глобальних масштабах зробило катастрофу, що нависла над людством і самим життям на землі, жорстокою реальністю.
Нерідко кажуть, що етика взагалі і біоетика зокрема — це доля багатих країн, доля заможних людей, а нам вона, мовляв, поки що не по кишені. Мимоволі постає запитання, а скільки треба мати грошей в кишені, щоб бути моральною людиною, як повинна бути наповнена державна казна, щоб у країні ці принципи домінували, стали нормою життя.
Безумовно, заперечувати вплив економічного рівня життя на мораль суспільства було б неправильно. Однак прямого зв’язку між ними ніколи не було і немає зараз. Мабуть, тут велику роль відіграють традиції, національні особливості, виховання. Залишимо філософам вирішувати, які чинники є визначальними у формуванні етичного рівня суспільства в цілому і окремих його членів. Очевидним є інше — відкладати дотримання моральних норм і правил у біомедичних дослідженнях і в лікарській практиці доти, доки не розбагатіємо, неприпустимо і навіть небезпечно для будь-якого суспільства. В цьому разі ми просто свідомо законсервуємо свою відсталість.
Як же на практиці забезпечити впровадження біоетичних принципів?
Зарубіжний досвід свідчить, що насамперед треба мати належну правову базу, яка не тільки декларувала б самі принципи, а й передбачала механізми контролю за їх здійсненням. Такої бази в Україні поки що немає, її треба створювати і використовувати наявні окремі нормативно-правові акти щодо охорони здоров’я.
Соціальні зміни, що відбувалися протягом останніх 15 років, дали імпульс до гуманізації науки й інших сфер людської діяльності. Важливу роль зіграв вступ України до Ради Європи, де біоетика віднесена до числа пріоритетів.
Комітети чи комісії з біоетики працюють при НАН і АМН України, усіх вищих медичних навчальних закладах, в інститутах АМН й інших установах медико-біологічного профілю різної підпорядкованості.
Однак найбільшим досягненням є те, що біоетика поступово входить у життя наукових лабораторій та інститутів, їй стали приділяти більше уваги у вузах.
За останні три роки біоетика в Україні зробила перші рішучі кроки. Досягнуто певних результатів. Хочеться вірити, що коло людей, прихильних до біоетики, буде постійно розширюватися, а моральні принципи тріумфуватимуть у всіх сферах нашого буття.
Юрій КУНДІЄВ,академік НАН та АМН України, Інститут медицини праці АМН України.
