Досвідчений український журналіст і письменник Василь Іванина скуштував на смак велику політику: тривалий час керував прес-службою Верховної Ради. А тепер подає на суд читача свій літературний твір — роман «Агонія», який вийшов нещодавно у видавництві «Дніпро».
Дія «Агонії» розгортається в сучасній Україні напередодні чергових президентських виборів. Головний герой роману Олексій Мрія, провідний тележурналіст національного каналу, отримує завдання вихваляти кандидата від влади, але перед очима — рідне село, розруха, вбогість і відчай земляків. Картинку розкішного прийому з нагоди ювілею київського банку змінює опис нужденної хатинки колгоспної пенсіонерки, без електрики і тепла. На столі сама картопля, бо хліба, як і мізерної пенсії, колишня ударниця ланів не бачила вже місяць. «Дві години їзди від Києва, а відстань — наче між Землею і Марсом», — вражено ділиться головний герой. Журналіст бачить «успіхи» і «досягнення», замішані на горі мільйонів, і не хоче бути частинкою владної пропаганди.
Читачі роману впізнають серед писаних з натури персонажів реальних діячів сьогодення. Висока посадова особа легко вгадується в образі Самого. У творі це — інтриган, виголошує монологи суржиком упереміш зі слівцями з блатного жаргону. Коли Сам приїздить до земляків на Чернігівщину, залишає господарників у розгубленості: «Хай комерсанти собі вивозять у Росію зерно, спирт, деревину. Вистачить і тобі, і мені, і всім». «Обмежена і примітивна людина» — характеристику такому керманичеві вкладено в уста дбайливого голови лісгоспу Романа Івановича. А як вам враження простих селян від телевізійного виступу кандидата від влади: «Мова у нього, наче з тюремної камери інтерв’ю дає»?
Роман, відчувається, значною мірою автобіографічний. Василь Іванина з великою любов’ю змальовує земляків — селян чернігівського Придесення. Їхні «шолоховські» діалоги неодмінно примусять усміхнутися. А разом з тим автор достовірно досліджує психологію навколовладних кар’єристів і підлабузників. Голова райдержадміністрації, наприклад, варить воду з усіх підлеглих, витискуючи потрібний результат на виборах, а сам крадькома поспішає добудувати «віллу» за виборчі гроші. Районний прокурор Загребко насправді керує місцевою зграєю рекетирів. Голова колгоспу на прохання віддати два центнери зерна за пай люб’язно каже фронтовику «вон отсюда». Це типажі сьогоднішньої України.
Роман в Іванини вийшов не сатиричний, а пафосний — це справді агонія режиму. Загалом автор у викладі дещо хибує затягнутими діалогами, завеликою кількістю другорядних дійових осіб і подробиць, та все-таки новий роман Василя Іванини (досі з-під пера журналіста виходили прозові збірки і переклади) є широким і правдивим описом проблеми світового масштабу під назвою «Україна—ХХІ».
Головний герой-журналіст з прозорим прізвищем обирає боротьбу з режимом, стає в ряди опозиції. Зі знанням справи виписана окрема сюжетна лінія «Агонії» — взаємини у журналістському середовищі. У час, коли Вітчизна в небезпеці, половина героїв-журналістів дружно кинулася в кущі, підспівуючи брехні про щасливе життя, вихваляючи шахраїв і казнокрадів з рахунками у швейцарських банках, які окупували найвищі щаблі влади. Отож автор вкладає у свого Олексія Мрію власний ідеал чесної журналістики, справжньої «четвертої влади» як однієї з підвалин демократичного суспільства. Нібито для України близького і, як мрія, поки що, на жаль, недосяжного.
Максим Карась,кандидат філологічних наук.
