Іван Тихонович Беркут воював з перших днів Великої Вітчизняної війни. Мав бойові нагороди, був поранений, отримав інвалідність першої групи. На схилі віку фронтове життя далося взнаки, йому зробили складну операцію і, оскільки він жив окремо, син Микола забрав батька до себе.
— Усе за законом, — каже Микола Іванович, —виписав, прописав, перевів пенсію, йому зберегли всі пільги. Але полегшити батькові страждання мені було не під силу.
За словами Миколи Івановича, після операції 90-річний батько потребував постійної, регулярної допомоги лікаря. Інакше відчував нестерпні болі, Беркут-молодший викликав з лікарні спеціалістів.
— Конфлікт з лікарями почався після того, як у мене відверто почали вимагати хабаря, — продовжує Микола Іванович. — Якось батькові стало зле, я викликав лікаря, але він не прийшов ні того дня, ні наступного. На четвертий день після виклику я сам повіз хворого до лікарні, ліфт не працював, то я на плечах заніс батька у відділення. І знаєте, яка була реакція лікаря-уролога на мою появу? Він мені сказав: «Я за сто двадцять п’ять гривень зарплати панькатися з твоїм дідом не буду!».
В обласне управління охорони здоров’я звертався двічі. Просив, щоб вплинули на Царичанську райлікарню, щоб прислали лікарів. В одне з моїх навідувань якась працівниця запитала, чому на мої виклики ніхто не хоче їхати. Я відповів, що вимагали хабаря, а я не дав. А вона й каже, не дивлячись в очі: «Ви знаєте, вони й справді мало отримують, отож як хочете, платіть, це ваша справа».
Спеціально створеною комісією лікарні було перевірено скарги інваліда Великої Вітчизняної війни першої групи Івана Тимофійовича Беркута про ненадання йому належної медичної допомоги.
Ось витяг з наказу головного лікаря Царичанського району А. Репки від 24.07.2000 року: «Під час розгляду скарги в медичному обслуговуванні виявлено ряд грубих порушень... Після операції хворий не взятий на облік. Без поважних причин лікарем-урологом поліклініки Марченком Г. І. ні в день виклику, ні в наступні дні хворий не обслуговувався. Лікар-терапевт Городецька В. І. протягом півтора місяця відвідала хворого всього один раз. Заступник головного лікаря з поліклінічної роботи Гаража В. О. не контролювала роботи з обслуговування викликів...».
Цим самим наказом усім винним оголошено догану, а також головний лікар узяв на контроль медичне обслуговування інвалідів війни в районі.
Але...
— Якось «швидка» приїхала аж... через п’ятдесят діб після виклику, — продовжує свою сумну розповідь Микола Іванович. — Я всюди писав і в лікарню телефонував, просив допомоги, в мене все зафіксовано, ось виклики записані... І лише після того, як звернувся до Президента України, біля батька зібралися всі районні лікарі.
Коли помер Іван Тихонович, син звернувся до міського суду з позовом до Царичанської районної лікарні про стягнення на його користь десяти тисяч гривень моральної шкоди. Микола Іванович посилався на те, що його батькові, інваліду Великої Вітчизняної війни, свідомо відмовляли в наданні медичної допомоги, і в прискоренні його смерті є пряма вина лікарні. Рішенням Царичанського районного суду М. Беркуту в задоволенні позовної заяви відмовлено.
Колегія суддів судової палати з цивільних справ апеляційного суду Дніпропетровської області встановила, що «дійсно мало місце грубе порушення медичного обслуговування І. Т. Беркута... Колегія суддів вирішила стягнути з Царичанської районної лікарні на користь Беркута Миколи Івановича моральну шкоду в розмірі 825 гривень».
Останнє слово сказав суд. Винні покарані, звільнені з посад, і можна ставити в цій історії крапку.
Але...
У травні цього року до «Голосу України» надійшла скарга на Царичанську районну лікарню про незадовільне обслуговування інваліда Великої Вітчизняної війни І. Беркута. Редакція провела розслідування, отримала відповіді і з Міністерства охорони здоров’я, і з обласного управління охорони здоров’я. Відповіді отримав і Микола Іванович Беркут. А 21 серпня 2004 року Микола Іванович знову пише листа. Цього разу — на Верховну Раду.
Беркут-старший нині найбільше заслуговує спокою, адже 14 червня 2002 року Іван Тихонович помер, а син і далі пише про нього в теперішньому часі.
...У переддень шістдесятиріччя Перемоги у Великій Вітчизняній війні віддамо належне живим. Але і тих, хто втратив життя і здоров’я, не маємо права забувати.
Дніпропетровська область.
P.S. Тему соціального забезпечення інвалідів Великої Вітчизняної війни буде продовжено на сторінках «Голосу України».
