Прокурор повинен служити одному богу — законностІ

Питання неординарне. Адже інколи доводиться спостерігати неоднозначність у самому підході до цієї проблеми, недооцінку законності в розвитку і зміцненні держави, методах і формах досягнення вказаної мети.

Для правильного розуміння значення даної проблеми і накреслення шляхів досягнення мети — зміцнення законності — важливе об’єктивне висвітлення не тільки теорії державотворення, а й тієї ролі, що її відіграє прийняття потрібних законів і їх виконання. Адже мало прийняти хороші закони. Для того, щоб вони діяли, необхідний дієвий механізм, який стимулював би дотримання і виконання їх кожним громадянином і посадовою особою. Поки що спостерігається різне ставлення до органів прокуратури. До певної міри це визначається політичними поглядами, коли кожен політик або чиновник бажає мати в особі прокурора собі опору, залишаючи при цьому поза увагою загальнодержавні інтереси. А між тим прокурор повинен служити одному богу — законності, дбати про неухильне виконання і дотримання законів всіма без винятку, незалежно від посади.

Україна включилася в інтенсивний законотворчий процес, тому не могла обійти певні проблеми системного розвитку законодавства, його узгодженості і навіть відповідності конституційним вимогам та кодифікованості. Це відзначали ще 1999 року на міжнародній науково-практичній конференції «Систематизація законодавства в Україні: проблеми теорії і практики», що відбулася в Києві. Гостроту деяких із цих питань не знято й сьогодні. Адже постійні зміни до щойно прийнятих законів, особливо стосовно промислової політики і аграрного сектору, приватизації і роздержавлення майна, саме і свідчать про це. Даний процес пояснюється не прискореними процесами змін і розвитку названих та інших галузей, а перш за все нестабільністю законодавчого процесу, коли якість підміняється гонитвою за кількістю прийняття законів. Слід визнати не другорядною причиною цих недоліків низьку якість юридично-правових висновків по проектах законів, які вносяться на розгляд Верховної Ради, причиною чого є зниження відповідальності за неякісність і непрогнозованість висновків. Не слід відкидати і лобіювання з боку певних керівників, а інколи й декого з народних депутатів окремих проектів законів.

Гострою проблемою залишається спроба виправдати недоліки в діяльності державних органів відсутністю певних законів, необхідних для наведення правопорядку в державі. І це тоді, коли головною причиною є не відсутність законів, а невиконання прийнятих. І тут іще раз виявляється послаблення контролю з боку законодавчої і виконавчої гілок влади за виконанням чинного законодавства, безпринципність у постановці питання про відповідальність посадових осіб, котрі нехтують виконанням своїх обов’язків.

У цьому сенсі бачиться незамінною роль органів прокуратури, в обов’язки яких входить нагляд за дотриманням і, якщо хочете, за виконанням законів у державі. Тут логічно постають запитання: а чи забезпечують органи прокуратури покладені на них обов’язки і наскільки ефективний цей державний інститут у своїй діяльності в даний період історичного розвитку держави?

Відразу слід сказати, що в першому випадку — не повною мірою, а щодо ефективності, то вона може бути значно вищою в разі створення для цього належних умов.

Як людина, котрій довелося протягом досить тривалого періоду працювати в органах прокуратури за часів колишнього Союзу і в незалежній Україні, можу сказати, що прокуратура України — це той унікальний орган державного апарату, який, за правильного його розуміння і направлення діяльності в русло вимог Закону України «Про прокуратуру», не лише потрібний державі, але просто-таки необхідний, як з огляду на державні інтереси, так і для захисту інтересів громадян. Взяти хоча б кілька прикладів з їх маси. Лише за півріччя цього року органами прокуратури розглянуто майже 15 тисяч скарг і звернень громадян. Із них 12037 були обгрунтовані, і вони задоволені. Крім того, внесено майже дві з половиною тисячі протестів і приписів на порушення лише трудових прав громадян, і майже всі вони задоволені. А тепер подумаймо, як би ця кількість питань вирішувалася через забюрократизовану судову систему. І не тому, що там працюють невідповідальні люди, а тому, що Верховна Рада України раболіпно погодилася й прийняла такі піднесені їй проекти законів, які створили зволікання в процесі самої процедури підготовки і розгляду заяв і позовів громадян у судах. І робилося це не з огляду на те, що наша судова система не досягла належного рівня через численні чинники, зокрема й соціально-матеріально-економічний рівень Європейської організації праці. Фактом є те, що організація і порядок розгляду і вирішення, у відповідності з вимогами законодавства, справ в органах прокуратури, безумовно, заслуговує на увагу. І слід визнати, що в цьому сьогодні ми не бачимо альтернативи органам прокуратури для вирішення нагальних питань. І мені, як практику-професіоналу, не зрозуміла позиція тих, хто вимагає позбавити прокуратуру тих функцій, реалізація яких служить інтересам народу і держави, виправдана часом.

Але питання слід розглядати значно ширше. Прокуратура, крім усього названого, згідно з Конституцією України, в обов’язковому порядку повинна щоденно не спускати свого «державного ока» з дотримання законодавства у досудовому слідстві й оперативній роботі, в місцях виконання судових вироків. І це правильно. Необхідно, перш за все, упереджувати порушення прав людини. І, мабуть, не випадково передбачено, що прокурор зобов’язаний брати участь у розгляді судами кожної кримінальної справи. А закони приймають для того, щоб їх виконували.

І тут закономірно постає запитання. А чи думали законодавці, приймаючи закон, над можливістю його виконання? Слід нагадати, що лише в системі правоохоронних органів працює майже 450 тисяч осіб, тобто в органах внутрішніх справ, податкової, митної служби, служби безпеки тощо. А ще і в судовій системі майже 6 тисяч працівників. Водночас штатна чисельність працівників прокуратури, яка повинна здійснювати нагляд за дотриманням законодавства цими органами, бути «державним оком» за дотриманням законодавства, становить майже 10 тисяч. То чи не абсурдна така невідповідність законодавчих вимог до органів прокуратури і відсутності у них фізичної можливості виконувати покладені на них обов’язки? Тут напрошується один висновок: якщо ми дбаємо про інтереси держави і свого народу, то чи не слід би створити певну комісію з представників законодавчої та виконавчої гілок влади для вивчення питання про перерозподіл бюджетних коштів з органів державного управління, виходячи з конкретного аналізу завантаження працівників та їхніх функціональних обов’язків? Упевнений, що при об’єктивному підході до цього питання знайшло б своє вирішення поповнення бюджету для органів прокуратури, що дало б відповідну позитивну віддачу в роботі. А це лише сприяло б зміцненню законності в державі, що, у свою чергу, позитивно позначилося б на викоріненні корупції і зловживань.

Вливаючись у засади європейських вимог, прокурорський нагляд теж не може залишатися безконтрольним. Взаємоконтроль шляхом оскарження рішень прокуратури через суд, так само, як і участь прокурора в судовому процесі, тільки сприяють утвердженню законності у діяльності як прокуратури, так і судової гілки влади.

Не слід переплітати роль прокуратури в зміцненні законності з окремими хибами в діяльності деяких її керівників. Ми не можемо заперечувати недоліки у підборі кадрів в органах прокуратури, що є наслідком недобросовісного виконання окремими працівниками своїх обов’язків, а в деяких випадках — і порушення законодавства. Це життя, і поки що не вигадано механізму абсолютного виключення таких випадків. Тут велика відповідальність покладається на Генерального прокурора, його заступників. Але Президент і Верховна Рада України мають всі можливості для вчасного усунення таких недоліків, аж до заміни Генерального прокурора. Але орган, створений для важливих державних цілей, довів свою спроможність забезпечувати законність у державі. З огляду на це я переконаний, що новий зміст Закону України «Про прокуратуру», проект якого підготовлений за моєю участю, як народного депутата України, буде в повному обсязі позитивно сприйнятий законодавчим органом. Незалежна Україна сьогодні, як ніколи, потребує зміцнення органу, від якого значною мірою залежить утвердження законності в державі, і повинна робити для цього все можливе.