Суспільство сьогодні стурбоване зухвалістю дій організованої злочинності, яка має тенденцію до зрощування з міжнародною. На тлі реальних проблем, пов’язаних з недостатнім фінансуванням діяльності правоохоронних органів, вкрай важливим є пошук нових форм і методів протидії організованим злочинним угрупованням (ОЗУ), зокрема, конструктивних контактів і навіть співробітництва з членами організованих злочинних груп. Під таким співробітництвом мається на увазі не просто пасивне каяття членів ОЗУ в скоєнні протиправних дій, а, насамперед, активне сприяння спеціальним підрозділам, завдяки якому досягається позитивний результат у запобіганні та розкритті злочинів.
Юридично таке співробітництво визнано Законом «Про організаційно-правові основи боротьби із організованою злочинністю». Для виконання положень цього закону не є принциповим і те, яка із сторін буде ініціатором такого співробітництва. Хоча у випадках, коли ініціатором виступає член ОЗУ, його рішення треба розглядати як додаткову обставину, що пом’якшує провину, бо воно фактично є явкою з каяттям.
Законодавець не конкретизував, у якій формі має відбуватися таке співробітництво і не передбачив будь-яких обмежень. Тому спецпідрозділи правоохоронних органів можуть здійснювати його як гласно, так і негласно (в конфіденційній формі).
Відносини, які виникають при негласному співробітництві, регулюються Законом «Про оперативно-розшукову діяльність». У цьому разі особи з числа злочинного угруповання набувають статусу позаштатних негласних працівників.
Альтернативною формою співпраці з правоохоронними органами для членів організованих злочинних угруповань є гласна співпраця. В такому випадку злочинець стає свідком. Поки що цей правовий інститут у нашій країні з певних причин (недостатня правова база) не набув поширення, як це є в інших країнах. Міжнародний досвід, наприклад, США, свідчить про його високу ефективність. Саме завдяки інформації «свідків під захистом» було розкрито найрезонансніші злочини. На жаль, в Україні законодавчі нормативи з подібних питань є недійовими.
Мають рацію фахівці, котрі стверджують, що співпраця правоохоронців з представниками ОЗУ може бути конструктивною лише тоді, коли вона ґрунтується на взаємовигідній основі, тобто коли за інформацію, яка має оперативний інтерес або доказове значення і за допомогою котрої можна розкрити ОЗУ, можна повністю або частково звільнити особу, яка співробітничає з правоохоронцями, від кримінальної відповідальності й покарання з наданням гарантій безпеки.
Це дуже важливо, тому що працівникам спеціальних підрозділів, суддям і самим членам ОЗУ закон «Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю» надає додаткову можливість правового і тактичного маневрів у питанні звільнення останніх від кримінальної відповідальності і покарання.
Механізм співробітництва спеціальних підрозділів із членами організованих злочинних груп є також ефективним засобом часткової реабілітації осіб, які стали на злочинний шлях. Головним аргументом на користь такого рішення є те, що інститут повного або часткового звільнення від кримінальної відповідальності і покарання є реальною альтернативою застосування до злочинців заходів кримінальної відповідальності, а також стимулом для виявлення ними активної конструктивної позиції на етапах дізнання і попереднього слідства, що надає їм право самим впливати на свою подальшу долю.
Проте практика періодично демонструє правоохоронцям та й усьому суспільству недосконалість механізмів щодо захисту осіб, які пішли на співпрацю з оперативними та слідчими органами. Наприклад, в апеляційному суді Донецької області нещодавно розглядалася справа стосовно горлівської злочинної групи, яку звинувачували в бандитизмі та замаху на замовне подвійне вбивство. В ході оперативно-розшукових заходів, досудового слідства та під час судового розгляду звинувачений В. надавав правоохоронним органам всебічну допомогу, яка фактично дала змогу викрити організоване злочинне угруповання, до складу якого він сам колись входив. Завдяки громадянину В. було розкрито резонансні злочини, що залишалися нерозкритими майже шість років. Враховуючи обставини, що можуть пом’якшувати покарання В., суд міг призначити обвинуваченому більш м’яке покарання, ніж передбачено законом, аж до звільнення від відбування покарання з випробуванням. Незважаючи на це, судді винесли вирок: вісім років позбавлення волі. І подібних прикладів, що свідчать про недієвість частини 2 статті 14 Закону України «Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю», безліч. Це відбувається з багатьох причин, перш за все від небажання чи через страх застосовувати незвичні методи та створювати передові юридичні прецеденти.
Вітчизняні законодавці посилили правовий захист осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві, кримінально-процесуальне законодавство регулює нерозголошення відомостей про особу, щодо якої здійснюються заходи безпеки. Відповідно до нього у необхідних випадках інформація стосовно особи відноситься до категорії відомостей з обмеженим доступом і замінюється псевдонімом. Для здійснення безпеки осіб, взятих під захист, передбачається можливість проведення закритого судового розгляду справи, можливість допиту свідка (в тому числі й члена ОЗУ) з використанням технічних засобів, що розташовані в іншому приміщенні, а також за межами суду з наданням права учасникам процесу слухати його свідчення, запитувати і одержувати відповіді. У випадках, якщо є загроза ідентифікації голосу свідка, допит може супроводжуватися акустичними перешкодами.
Як бачимо, законодавча ініціатива та затверджені норми для ефективної співпраці з членами ОЗУ існують, проте практичні механізми відсутні або їх ще недостатньо відпрацьовано.
Зверніть увагу на те, що така конструктивна співпраця, про яку йдеться, є досить перспективним напрямом профілактики організованої злочинності. Нині Україна проходить той шлях, який свого часу подолали західні країни.
Сьогодні конфіденційну співпрацю з оперативними підрозділами слід сприймати адекватно. Це, безумовно, перспективний напрям у діяльності правоохоронних органів. Безумовно, при прийнятті рішень слід враховувати мотивацію поведінки представників злочинного світу, але буде помилкою з боку держави та Феміди заздалегідь ставити тавро «втраченої особистості» на тих, хто через певні причини став на шлях порушення закону. Людина повинна мати шанс стати членом суспільства.
Усе позитивне, що може змінити людину на краще, сприяти викорененню зла та гармонізувати суспільство, повинно сьогодні вкладатися в свідомість наших громадян, популяризуватися та роз’яснюватися.
Володимир МАЛИШЕВ,начальник УМВС України в Донецькій області,генерал-лейтенант міліції, Олександр КУЧИНСЬКИЙ, головний редактор тижневика «Криминал—экспресс».
