Одні з найкращих в Європі бурякозбиральні комплекси виготовляють у Дніпропетровську.А тепер тут почали випускати ще й бездоганну грунтообробну техніку
Цією публікацією ми хочемо розповісти про бурякозбиральні машини та комплекси колективного виробничого підприємства «Дніпропетровський комбайновий завод». Певна річ, що й з патріотичних міркувань. І з міркувань інтересів у якомога більшому обсязі відроджувати виробництво цукрової сировини у нашій державі. Однак передусім, уявіть собі, на тій підставі, що коренезбиральна техніка дніпропетровців найкраща і поза конкуренцією щонайменше на європейському континенті, а то і в світі. В таке важко, мабуть, повірити, та це правда.
Хоча не варто дивуватися, бо ще зовсім недавно в бурякосіючих регіонах усього колишнього Союзу працювали доволі пристойні машини тоді Дніпропетровського комбайнового заводу ім. Ворошилова. Котрі справді не викликали жодних сумнівів. Шкода, що ми про це швидко забули. І захопилися імпортними комбайнами. То багато хто вже навздогін шкодує та чухає потилиці: сотні «іноземців» скоро вийшли з ладу і зупинилися на «вічний прикол». Щоб їх відремонтувати, придбавши у тих самих іноземних виробників запчастини та вузли, грошенят потрібно викласти практично стільки, скільки коштують нині новенькі вітчизняні агрегати. Хіба не пастка? І хіба не наука нам? Особливо зважаючи на те, що свій парк власних бурякозбиральних машин тим часом переважно давно відпрацював свій ресурс і теж уже не придатний.
Мало хто знає, що майже сорок років тому конструктори цих машин також могли погнатися за спроможністю порати за день чи зміну якомога більше гектарів вирощених буряків. Та свідомо звернули на дещо інший шлях. Дійшли висновку, що потреби в надмірних темпах немає, якщо вони обходяться в 3—4 рази дорожче. І потребують одначе потім ретельного стаціонарного доочищення коренів від землі. І коли машини з потужними двигунами, відпрацювавши щонайбільше місячний сезон, решту одинадцять місяців спокійно — з почуттям, даруйте, виконаного обов’язку — «відпочивають». Бо ж відомо, що від дніпропетровських самохідних комбайнів елементарно відокремлюються колісні трактори. І скільки треба, стільки й використовують їх далі на інших сільгоспроботах.
А ще конструктори у Дніпропетровську створили унікальні робочі органи. Щоб не швидкістю, а якістю брати урожай. Є чотири модифікації цих органів. Які і на буряко-, і на гичкозбиральних комплексах практично не травмують і не деформують, отож не псують коренеплоди. Ще й бездоганно очищають від землі та листя. Чули, що іноземні фірми нині, відчувши, певно, небезпеку конкуренції зі Сходу, охоче продають нам свої мало не в п’ять разів дорожчі машини, а самі тишком-нишком запозичують-копіюють робочі органи дніпропетровських зразків...
Що й зрозуміло, коли знати, що якість товару — у цьому разі коренезбирального комбайну — категорія суто економічна. Вибирати, яку — ту чи іншу — машину придбати доводиться з обов’язковою поправкою на бажання отримувати максимальні прибутки від власного виробництва — або бізнесу, як тепер і у нас кажуть. Так от, якщо збирання одного центнера цукрових буряків дніпропетровськими самохідними комбайнами РКМ-6-01 та МКК-6-02 і їх модифікаціями обходиться відповідно в 31,6 та 32,8 копійки, то німецькими машинами від 81,3 коп. до 1 грн. 47,3 коп. А комбайнами з Данії — 1 грн. 14 коп. Нарешті двома різними французької фірми від 2 грн. 91,3 коп. до 3 грн. 13,2 копійки. Тож чи є різниця, чи її немає? Дякувати Богові, ці та інші нюанси в Україні останніми роками почали усвідомлювати. За словами керівників заводу, Кабмін, влаштовуючи конкурси з закупівлі бурякозбиральної техніки для передачі її селянам на умовах лізингу, зважує всі «за» та «проти» і щодо технологічного рівня машин аж десяти різних фірм світу, і їх довговічності та окупності, витратності в обслуговуванні та ефективності в експлуатації, однозначно віддає перевагу комбайнам Дніпропетровського заводу. Враховують і супутні переваги. Адже дніпропетровці випускають комплекси машин, які технологічно узгоджені між собою. Разом з тими комбайнами РКМ-6-01 чи МКК-6-02 і гичкозбиральна причіпна машина МБП-6 та самохідний буряконавантажувач-очисник СПС-4,2 А. І справді немає потреби нашим буряківникам шукати чогось кращого. Тим паче якщо зважати, що дніпропетровські комбайнобудівники не лише складають воістину унікальні, яких ніхто більше у світі і не складає, машини, а й допомагають сільським механізаторам опановувати теорію та набувати практичних навичок, як працювати на техніці підприємства. А ще перебирають на себе і підготовку до експлуатації, і гарантійне, і навіть післягарантійне її обслуговування. Сервіс, як то кажуть, за повною програмою — більшим і бути не може.
Тож справді не варто вагатися тим, хто, займаючись вирощуванням цукрових буряків, має клопіт з технікою. З тим, точніше, яку придбати. Звичайно, що дніпропетровську, коли не хочуть прогадати. А що буряківництво у багатьох регіонах України вигідне, про це марно й нагадувати. Можна згадати, що ще нещодавно Україна солодкими коренями засівала і по два з половиною мільйони гектарів та виробляла по п’ять з половиною мільйонів тонн цукру на рік — набагато кращого, до речі, від тростинного. Однак скажімо інакше: «біла смерть», як ще називають цукор — це красивий образ-вислів, і тільки. А ось згортання такої цілої галузі харчовопереробного продовольчого виробництва, якою для нас традиційно була і має залишатися цукрова, справді фатальне і страшне своїми згубними наслідками. Останнім часом, на щастя, відбувається відродження цієї галузі. У Васильківському районі на Дніпропетровщині цього року, приміром, цукрові буряки виростили на площі, що втричі більша від минулорічної. Але чи всюди площі поновлюються тими темпами, які потрібні — це запитання. І передусім «стримано» через те, не сумніваються на заводі, що який селянин або фермер буде ризиковано сіяти «бурячки рядочками», як співалося колись у пісні, якщо нічим їх збирати? А тим часом за підрахунками тих самих заводчан, достатньо їм випускати на рік — і продавати, звичайно, — по півтисячі бурякозбиральних комбайнів та буряконавантажувачів-очисників, щоб повернутися до прийнятних меж виробництва в Україні цукросировини. Щоб не довелося нам незабаром, як ведмедям, смоктати, перепрошуємо, лапи.
Насамкінець залишається повідомити, що своєю маркою колективне виробниче підприємство «Дніпропетровський комбайновий завод» помічає сьогодні не лише чудові бурякогичкозбиральні та навантажувальні машини. Воно випускає нині й чималий набір грунтообробної техніки. Що теж виокремлюється своєю досконалістю та, якщо хочете, актуальністю. Оскільки ретельний та раціональний обробіток землі, догляд за нею нині теж не останні чинники для українських аграріїв. Про свій чорнозем нам час подбати всерйоз. То не зайве — навпаки, корисно — знати, що комбайнобудівники з Дніпропетровська пропонують, скажімо, причіпні та навісні роторні і дискові борони відразу кількох моделей — БПРР-4,2, БДТ-3, БДВП-7, БД-10, БНД-1,3. Вибирати, коротше, є з чого. І що. Щоб розпушувати та вирівнювати грунти і після оранки, і необроблені та ущільнені, і після збирання просапних культур. І щоб лущити стерню або щоб знищувати бур’яни. І для передпосівної підготовки зяблевої оранки тощо.
Нарешті у Дніпропетровську налагодили і випуск ротаційних причіпних подрібнювачів ІРП-5,4. Котрі призначені для скошування — точніше, для пригнічення-знищення — бур’янів, що піднімаються вище від листя основних культур. Ці подрібнювачі цілком можна застосувати і для скошування та здрібнювання будь-якої рослинності перед оранкою поля. Або ще одна новинка — платформа-розкидач органічних добрив РПО-6. Дніпропетровці сподіваються і чекають, вірять, що тваринницька галузь у нас повернеться до своїх потрібних масштабів і з метою — скажемо прямо — достатнього виробництва перегною. Тому його розкидач, створений для суцільного поверхневого внесення органіки з завантаженням автосамоскидами безпосередньо в полі — це справді те, що треба. Отож, на мою думку, у Дніпропетровську є завод, з яким селянам дружити та підтримувати стосунки і зв’язки просто необхідно. Це як вода і повітря, без яких ні туди, ні сюди.
Дніпропетровськ.
