Ця обшита фанерою старенька хатина у невеличкому селі Заріцьк Рівненського району разом зі своїми літніми господарями — подружжям Біруків — переживала сумні та радісні події. Тепер про них нагадує лише фотографія на стіні, на якій Віталій Тихонович з Ганною Михайлівною молоді, щасливі, усміхнені...
«Наводчик»
Облупленими від часу і негоди віконницями спостерігала стара хата за тим, як немічне подружжя, збираючись з останніми силами, господарює на своєму обійсті... Але, хоч як старалися, самотужки впоратися з городом не могли — літа давалися взнаки: за рік-два Ганна Михайлівна та Віталій Тихонович Біруки святкували б вісімдесятиріччя. Тому наймали собі помічників.
Один з таких помічників — місцевий тринадцятирічний підліток, допомагаючи за гроші копати Бірукам картоплю, уважно прислухався до розмови дорослих. Почув, що старенькі нібито продали корову, яку вже не мали сил тримати.
«Це ж, мабуть, добрі гроші за неї взяли», — розмірковував хлопець, а потім поділився «інформацією» із 24-річним парубком Віталієм. Ця думка так міцно засіла в голові підлітка, що він запропонував тому пограбувати стареньких. Віталій не захотів зв’язуватися з дитиною, відмахнувся від того, наче від набридливої мухи...
Але слова юного «наводчика» згадав під час чергової гулянки, розповів про почуте своєму приятелю Павлу. Обом потрібні були гроші, адже «підчепили» двох розкішних дівиць, які любили випити.
Почорніла від суму старенька хата
Того дня Біруки дуже стомилися: доглядали худобу, перебирали картоплю... Полягали спати рано, бо наступного дня збиралися зірвати яблука та горіхи, що вродили цьогоріч дуже рясно.
Тим часом одурманені горілкою Віталій та Павло мотоциклом доїхали до села Заріцьк. Мотоцикл залишили неподалік, щоб він, бува, не сполохав місцевих жителів, а відтак не привернув уваги до чужаків.
Ось і хатина Біруків. Злочинці натягнули на голови панчохи, щоб їх не впізнали. Хиткі дерев’яні двері, на яких і замка немає, не витримали натиску молодиків. Гуркіт вибитих дверей розбудив Ганну Михайлівну. Один із грабіжників ударив її по голові. Жінка впала. Злочинці без особливих зусиль зв’язали її, почали вимагати грошей, яких, як пізніше з’ясувалося, у Біруків не було. Катували, били стареньку по-звірячому, а потім Віталій убив її ножем.
Грабіжники довго катували і колишнього фронтовика. Особливо лютував Павло, він і скропив хатину невинною кров’ю. А старенька оселя безпорадно «дивилася», як убивали її господарів.
Оплакували гуртом
Ще довго лютували вбивці в убогій хатині — шматували все, що потрапляло під руки. Але грошей так і не знайшли. Не погребували сімейними реліквіями Біруків: бойовими та ювілейними нагородами Віталія Тихоновича, двома скромними весільними каблучками із жовтого металу. З цим і поїхали злочинці до свого села...
Треба віддати належне слідчо-оперативній групі на чолі з виконуючим обов’язки начальника управління МВСУ в Рівненській області полковником міліції Федором Бортняком: через півдоби виснажливої праці вона вийшла на слід підозрюваних. Спочатку затримали Віталія, згодом — Павла, який мав намір втікати до Білорусі.
Біруків ховали всім невеличким селом. В один день. Їх оплакували доньки, онуки, односельці. Прощально хитали рясними гілками яблуні, сумно дивилася віконницями услід Бірукам їх старенька хатина...
Рівненська область.
