Цього тижня в Астані відбувся саміт СНД і зустріч лідерів четвірки ЄЕП (Росія—Україна—Білорусь—Казахстан). Хоча основними темами зустрічі були економіка і боротьба з тероризмом, співрозмовники не залишили без уваги і майбутні вибори в Україні. Лідер ЄЕП — Росія — давно зробив ставку на «свого» кандидата. Про те, що таке російський чинник на українських виборах і наскільки він впливовий, «ГУ» попросив розповісти експертів.

Керівник ГО «Громадський аналітичний центр», доцент, кандидат наук Ігор БАКЛАН:

— Російський чинник у передвиборній кампанії має багатовекторний характер. По-перше, це політичний напрям, який зумовлений бажанням Кремля залишити після виборів Україну в зоні максимального впливу. По-друге, це економічні інтереси: і державні, і російських бізнесових кіл. І нарешті, по-третє, це безпосередня участь російських політтехнологів в активному виборчому процесі. Ця багатовекторність й зумовлювала орієнтацію російського керівництва на підтримку певного кандидата. Але підтримка тільки одного кандидата офіційним Кремлем нині значною частиною російського бізнесу оцінюється як помилка.

Уже є перші приклади участі керівництва Росії у підтримці нинішнього прем’єра. Зокрема, виклики народного депутата Юлії Тимошенко до російської Генеральної прокуратури та вибраний час для висунення звинувачень можна розцінювати як спробу послабити позиції кандидата Віктора Ющенка. Щодо участі російських політтехнологів у виборчій кампанії Віктора Януковича, то нині є значні промахи у веденні цієї кампанії. Але передвиборний процес у розпалі й на нас чекає ще багато несподіванок.

Олександр СУШКО, директор Центру миру, конверсії та зовнішньої політики:

— Російський чинник на українських виборах — це набір своєрідних міфів, сконструйованих в Україні для того, щоб підтримати кандидата від влади. Насправді більшість того, що ми називаємо «російським впливом», виробляється в Україні. Просто часом воно вкладається у вуста російських речників через відповідні лобістські механізми.

Одним з вимірів наших відносин з РФ є присутність російських представників, яких називають іміджмейкерами або політтехнологами. Вони виступають посередниками між своїми замовниками у Києві і певною частиною російської політичної еліти. Їх завдання — продати товар (тобто певного кандидата) Росії, яка його купує. Адже нині в Росії немає якоїсь чіткої політики стосовно виборів в Україні. Наявний лише набір імпульсних реакцій, зазвичай не раціональних, а інстинктивних, імпульсивних, які спрямовані на те, щоб майбутня влада в Україні була максимально проросійською. Незважаючи на такі істотні моменти, як те, що обрана влада проросійською є лише формально.

Тобто російський вплив — це річ для внутрішнього використання. Зокрема, для впливу на тих виборців, для яких думка Володимира Путіна є авторитетною та може вплинути на їхній вибір. Але все це не можна вважати суто російською політикою. Це політика взаємних зобов’язань, неформальних контактів, політика замовлень і відповідей на ці замовлення, тобто це бізнес-політичні відносини.

Федір ЛУК’ЯНОВ, головний редактор журналу «Россия в глобальной политике» (Москва):

— Російський чинник — це і політична підтримка (російський президент чітко визначив свої симпатії на цих виборах), це до певної міри російські гроші і, безперечно, російські виборчі технології і технологи. Щодо останніх, то в діяльності багатьох із них я не вбачав би «руку Москви» у сенсі скоординованої державної політики. Просто російські бізнесмени-політологи хочуть заробити на великій виборчій кампанії, а тут їм запропонували дуже вигідне державне замовлення. Що стосується фінансової підтримки, я не готовий говорити про конкретні цифри, але те, що російський бізнес, зацікавлений в Україні, ці гроші виділяє, — очевидно.

Загалом я не переоцінював би російський чинник. Багато які дії і ходи, до яких вдаються російські представники, як державні, так і приватні, в Україні можуть мати протилежний ефект.

Андрій ЄРМОЛАЄВ, директор центру соціальних досліджень «Софія»:

— Річ у тім, що зараз українські вибори стають частиною реалізації нового російського геополітичного проекту. У цьому зв’язку політичні позиції кандидатів, їхні програми, їхні зобов’язання, їхня позиція у владі є частиною нового переговорного процесу між українськими і російськими елітами, що розпочався два роки тому. Зводити все до приїзду російських політтехнологів, появи якихось фінансових проектів не можна — це лише окремі компоненти нового, чітко сформульованого інтересу Росії стосовно України. Його суть — у поступовому формуванні на пострадянському просторі нового транснаціонального утворення, або макрорегіону, як його називають деякі російські політологи, нової євроазіатської федерації на кшталт Євросоюзу. Першим кроком на шляху цього проекту є створення Єдиного економічного простору (ЄЕП). Українська еліта стосовно ЄЕП намагається поводитися обережно, обмежуючи себе лише економічними вимогами, а саме — створення зони вільної торгівлі. Але реальний російський інтерес не обмежується економікою!

Для Росії дуже важливо, щоб майбутнє українське керівництво було не тільки лояльне до Кремля, а й виступало як активний партнер, співпричетний до нових його проектів, партнер, орієнтований на глибоку регіональну інтеграцію — економічну, гуманітарну, соціальну і політичну. З огляду на це поведінка Росії є не просто активною, а й випереджальною. Зважте — більшість російських ініціатив пов’язані не тільки з поточною політичною ситуацією — підтримкою кандидата від влади чи проектів, пов’язаних з політикою влади. Вони задають формати. Приміром, завдяки динаміці розвитку ЄЕП питання інтеграції з Росією уже включено до порядку денного наших президентських виборів. Інший приклад — трикутник Росія—Європа—Україна. Завдяки ініціативам Москви вже зараз питання про україно-європейські відносини набуло характеру вибору — «або—або».

Підготували Ганна ЛУКАНСЬКА,Тетяна ПАСОВА.