Волинь називають зеленокосою. Мабуть тому, що третину її території займають ліси. Не випадково професія лісівника одна із найшанованіших в області. Понад тридцять років присвятив їй лісничий Граддівського лісництва Колківського держлісгоспу Анатолій Форманчук.
Більше половини 150-кілометрового відрізку шосе Луцьк — державний кордон з Білоруссю — проходить чудовими волинськими дібровами і борами. Понад трасою лісівниками облаштовано кілька рекреаційних пунктів, де подорожуючі можуть відпочити, запалити вогнище, перекусити на природі, набрати води.
Від’їхавши від Луцька понад шістдесят кілометрів, ви обов’язково пригальмуєте авто біля Граддівського лісництва Колківського держлісгоспу. Дивовижні фігури з вічнозелених туй і самшиту перед конторою видаються казковою декорацією. Часто завертають до цього мальовничого куточка, щоб помилуватися майстерно сформованими кронами декоративних дерев і кущів, весільні кортежі. Заклав його в 1970 році лісничий Леонід Бондаренко. Давно це було, але люди і досі з вдячністю згадують добрі справи талановитого фахівця.
А не дав змарніти цій красі Анатолій Форманчук, який вже 22 роки очолює Граддівське лісництво. Саме він із своїм колективом примножує все, що зробив свого часу Леонід Бондаренко.
— Багато шкоди лісу тепер завдають браконьєри, —ділиться своїми переживаннями Анатолій Форманчук. —Нас, щоправда, ця біда поки що минає. Маємо поблизу Граддя лише одну невелику приватну пилораму. В інших районах є села, де їх працює по 10—15. Проконтролювати їх роботу складно. Треба завжди бути насторожі.
Як і все в природі, ліс старіє і його потрібно по-господарськи використовувати. Щороку від рубок головного користування лісництво заготовляє вісім тисяч кубометрів деревини. Частину її переробляє у власному цеху, де нещодавно встановили імпортне обладнання.
Заготовляють у лісництві і дикоростучі ягоди, лікарські рослини, мають свою плантацію чорноплідної горобини. Торік здали її десять тонн. Цього літа відправили на морозильник у Ковель п’ять тонн чорниць. Ліс без звірів мертвий, вважають у Градді. Щоб лісові мешканці не голодували, заклали плантації топінамбура, посіяли овес.
— Молотити овес не потрібно було, — сміється Анатолій Сидорович. — За нас це успішно зробили дикі кабани. Поголів’я їх щороку зростає. Вже і люди починають нарікати. Бо трапляються випадки потрави звіром картоплі, зернових. Тому намагаємося самі підгодовувати його. З’явилися в лісі косулі. Лось, який було зник, теж повертається.
Батьковим шляхом пішов і син Анатолія Форманчука —Роман. Він закінчив Шацький лісний технікум, а тепер заочно навчається у Львівському лісотехнічному університеті. Працює майстром у цеху переробки. До речі, це не єдина династія в Граддівському лісництві.
Помилятися лісівники, вважає Анатолій Сидорович, не мають права. Якщо прорахунок агронома можна виправити через рік, то лісівника — лише через десятиліття. Результати своєї праці вони не завжди бачать, бо сосни рубають 80—90-річні, а дуби ще старіші. Природа теж ставить лісівникам чимало запитань. Чому, наприклад, стали всихати ліси, посаджені півстоліття тому біля села Довжиці на землях, які вийшли із сільськогосподарського користування? Анатолій Форманчук сподівається, що з часом йому вдасться знайти відповідь і на це запитання.
Волинська область.
