Ми вже давно живемо в країні контрастів. Організація виставки продукції підприємств вугільного машинобудування в Донецьку «Вугілля-Майнінг» приємно здивувала, зате збіглась у часі з потужним страйком таксистів — на окружній Донецька зупинили свої авто майже 2,5 тисячі водіїв, наполоханих, схоже, останньою перевіркою податківців.
Епіцентром страйку стала столиця, яка одразу потрапила в автомобільну пробку. Верховній Раді, як відомо, висловили протест проти її наміру запровадити електронні лічильники. Шкода, адже це все одно, що протестувати проти автоматизованого обліку, але чи вчасно, якщо це потягне за собою не створення, а скорочення робочих місць. Пропозиція авторів дозволити місцевим органам влади регулювати на своїй території кількість таксомоторів також неоднозначна, бо адміністрування ринку поки що не сприяло поліпшенню послуг, а лише заганяло їх «у тінь». Але цікаво інше. Страйк відбувся саме того дня, коли в Експоцентрі «на ура» відкрили Другий міжнародний форум «Паливно-енергетичний комплекс України: сьогодення і майбутнє». Одне слово, представники малого і середнього бізнесу демонстрували своє обурення, тоді як великого — досягнення. І в усіх були на те цілком слушні підстави. Просто ставлення органів виконавчої влади до бізнесменів неоднакове, співвідносне з розмірами платежів до бюджетів, податків, комісійних, з реальною вартістю послуг, які пропонують. І взагалі, кому спаде на думку порівнювати послуги таксистів, скажімо, з консультаціями компанії, яка в серпні купує залізорудний комбінат за 689,419 мільйона гривень, а у вересні вже його перепродує?! Нікому. Тому, природно, її проблеми для нашого чиновництва більш соціально значущі, ніж проблеми якогось там перевізника. Не сумнівайтесь, однак, таксисти не забули, як затято нинішній уряд пробував через парламент позбутися практики спрощеного оподаткування доходів малого бізнесу. Протестуючи, вони обіцяли пригадати про це в жовтні, навіть не уточнюючи, з якої нагоди: підняття російського мита на нафту чи президентських виборів.
Я не потрапив на виставку в Донецьку, але новини звідти не приховували чогось несподіваного. Вона пройшла під знаком торговельно-промислової палати «Укрвугіллямаш». Це зайвий раз нагадало, що Горлівський, Дружковський, Донецький та інші заводи і вправно виготовляють, і добре торгують продукцією вугільного машинобудування. Кажуть, уже в перший день роботи виставки котрась шахта замовила на Дружковському машинобудівному заводі дизелевіз. А ось міжнародний енергофорум у Києві я відвідав з двох причин. По-перше, хотілося впевнитися в деяких своїх прогнозах, про які йшлося у попередньому «Балансі» (Читай «Російський день. Рахуйте ваші козирі» за 7 вересня цього року). По-друге, цікавили ціни на паливно-енергетичні ресурси. На тижні з’явилося повідомлення, що найбільше зростання цін у серпні було зафіксоване у виробництві коксу та продуктів нафтопереробки — 5 відсотків! (Індекс цін промислових виробників у серпні збільшився на 1,6 відсотка, від початку року — на 16,2!).
Одразу скажу: все побачене й почуте переконало в тому, що енергоносії залишаються не менш рушійним подразником інфляції в Україні, ніж реальна вартість так званого «соціального пакета», який, на думку уряду, має зміцнити симпатії народу до їхнього патрона. А боротьба влади за голоси виборців у формі підвищення заробітних плат, пенсій і стипендій здатна обернутися різким зростанням цін на споживчому ринку. Не треба забувати, що розрахунковий індекс споживчої інфляції вказує лише на верхівку цінового айсберга — хліб і до хліба. Висока російська інфляція в серпні — результат нестабільних світових цін на нафту. Але це і прелюдія до нових цінових струсів на українському ринку нафтопродуктів. Тим часом конструктивних висновків після травневого цінового струсу на ринку нафтопродуктів уряд не зробив, знову шукаючи порятунок в імпорті. Не дивно, що рішення про пільговий проїзд у громадському транспорті для студентів комерційних вузів, яке уряд прийняв минулого тижня, хтось з бізнесменів назвав «понтами для приїжджих».
Уряд вже вважає, що зростання цін перевищить запланований рівень — 5,8—6,3 відсотка і становитиме близько семи. Проте, за підрахунками банкірів, Кабінет Міністрів сплатить у другому півріччі майже 20 мільярдів гривень. Казначейську «панчоху», якій не рівня вже геть уся банківська система, розв’яжуть уже перед виборами. Тим часом комерційні банки навіть першої десятки можуть самоусунутися від активних операцій, відмовляючи, скажімо, у розміщенні депозитів, що також стане інфляційним чинником. Усе це посилює впевненість експертів у тому, що гроші на руках населення, коли їх понесуть не в банки, а в магазини, стануть детонатором інфляції вже в жовтні. А далі, ймовірно, нас очікує те, що ми вже проходили напівситі і босі, пам’ятаєте? Бо якщо попередні уряди не знали, що робити без грошей, нинішній не знає, що робити з грішми. Наприкінці тижня Перший віце-прем’єр-міністр Микола Азаров «знімав стружку» з керівників облдержадміністрацій, які не виконують графік погашення боргів перед працівниками ліквідованих підприємств і тих, що перебувають у стадії банкрутства в системі АПК. З’ясувалося, що гроші є, але на місцях влада не може порозумітися з арбітражними керуючими. А мільйони громадян, що втратили роботу, чекають на повернення боргів.
Минулого тижня всі багато рахували. Уряд змінив свій прогноз доходної частини консолідованого бюджету-2005, який сягнув 110 мільярдів гривень. Парламент думав над тим, на скільки років і в яких пропорціях реструктуризувати внутрішній борг перед освітянами. Національний банк — якими інструментами запобігти можливому сплеску інфляції. Але всі цифри мали індикативний характер, навіть несподіваний перерахунок академіка Ігоря Юхновського заробітних плат учителів на вартість хлібних буханців. До речі, в регіонах хліб на минулому тижні дешевшав на очах і його називали хто соціальним, хто передвиборним.