Україна олімпійська: 1952 — 2004

Попередні Ігри на нашому TV висвітлювалися набагато скромніше. Українські теледелегації, щоправда, вирушали до Атланти й до Сіднея, але і обсяг віщання був у них тоді значно менший, і своєї «Олімпійської студії» Перший Національний не мав — набагато рідше в той час телеглядачі одержували можливість побачити і почути наших героїв Ігор.

Беру навмання зі свого архіву пошарпаний «TVпарк» № 34 і роблю підрахунки: 23 серпня на Першому Національному трансляції з Олімпіади фігурували 10 разів — з 6-ї ранку до 4-ї ночі; 25 серпня — 9 разів, 27-го — також 9... Так чи приблизно так було всі 17 днів, що тривали Ігри. Тобто українські любителі спорту вперше змогли споглядати на загальнодоступному телеканалі — і нерідко напряму — змагання найсильніших атлетів світу з добрих трьох десятків видів спорту.

Кількістю трансляцій, отже, наші шанувальники спорту були задоволені. А що стосується якості репортажів, інтерв’ю, інформаційних повідомлень, підготовлених посланцями українського TV у Греції, то одностайної думки в телеглядачів з цього приводу, схоже, не склалося.

Оскільки референдуму щодо цього автор цих рядків не влаштовував, спиратися мені доведеться переважно на власні оцінки, котрі склалися під час багатодобового пильнування біля «олімпійського» екрана, і на обговорення побаченого й почутого з деякими колегами по «літературному» цеху.

Для нас, хто спрагло стежив за Іграми «по ящику», як і взагалі для всіх телеглядачів, була важлива не тільки «картинка» — саме унікальне спортивне дійство, а й коментар тележурналіста, який перебував на місці події і бачив набагато більше, ніж в цю секунду демонструє телеекран: весь стадіон, басейн або трек, який мав можливість ще до старту одержати прогноз подій у відомого тренера і розповісти про важливий для нашого розуміння суті змагань епізод, що залишився поза полем зору телеоператора...

Але, на жаль, більшість коментаторів просто озвучували «картинку», яку ми й так спостерігали, повідомляли прізвища переможців, які за хвилину з’являлися на екрані, і переходили до перерахування учасників наступного забігу, запливу або заїзду...

Навряд чи також збагачувало глядача, приміром, швидке перелічення досвідченим тележурналістом Валерієм Костіновим, який працював на змаганнях гімнастів, елементів програм, котрі належало виконати учасникам. А що давало глядачу і слухачу невпинне захоплення (до того ж у виразах, що не надто відрізнялися) відомого коментатора Фарида Дасаєва високими результатами плавців в «Аквацентрі» Афін? «Чудовими», «чарівними», «захоплюючими» називав Дасаєв і виступи всіх підряд майстринь художньої гімнастики в олімпійській залі «Галаці», ніби і не помічаючи, як послідовно засуджують композиції української прими Ганни Бессонової і другої нашої грації Наталії Годунько.

Не викликала особливого захвату в пишучих журналістів, у багатьох відомих мені простих телеглядачів і робота української «Олімпійської студії». Тобто самі виступи в ній наших чемпіонів Юрія Білонога, Наталії Скакун, Юрія Нікітіна та інших були по-справжньому захоплюючі як усяке знайомство з неабиякими особистостями і навіть з інформативної точки зору. Але які нудні й ординарні були запитання до гостей основної ведучої студії Олени Степанищевої та Дмитра Шемберка, який її змінював! Добре, звичайно, коли гість студії здатний сам розповісти про себе, про перипетії боротьби в Афінах, але ж деяких із запрошених на прямий ефір ведучим так і не вдалося «розкачати», і вони відбувалися черговими відповідями на такі само чергові запитання.

Не секрет, що поїздку до Афін чималої групи співробітників профінансував сам Перший Національний за підтримки генерального спонсора трансляції — торгової марки «Олімп». Проте дехто з телекоментаторів, ніби у старі часи, коли відрядження на змагання за кордон проходили винятково за кошти Держкомспорту України, утримувався і від натяку критики на адресу спортсменів і спортивних чиновників усіх рангів. Наприклад. Дуже досвідчений Юхим Шарпанський, який висвітлював виступи велосипедистів, у репортажі з чоловічої групової гонки запевняв телеглядачів, що 21-ше і 23-тє місця, котрі посіли українські майстри Сергій Гончар і Кирило Поспєєв, — це блискуче досягнення, що, мовляв, його мають вітати всі знавці велоспорту на батьківщині (про Ярослава Поповича, який завершив гонку 68-м, Шарпанський мимохіть зазначив, що спека і задуха перешкодили йому реалізувати його досвід і майстерність).

Такого «патріотизму» (якщо свій, значить, бездоганний у всіх відносинах) був геть позбавлений, скажімо, Михайло Ревенко. Компетентно і стримано вів він змагання зі стрибків у воду, де так близькі були до здобуття медалей у «синхроні» Роман Володьков та Антон Захаров і так невдало виступили інші наші стрибуни; запам’ятався і змістовний коментар Михайла до захоплюючого матчу за бронзові медалі українських і французьких гандболісток.

Багатьом нашим телекоментаторам на Іграх довелося поєднувати розгорнуті репортажі з участю у випусках «Олімпійського щоденника» — телеогляду турнірів з різних видів спорту, що відбулися за день. Найвдаліше за своїх побратимів по цеху з цим нелегким завданням упорався, на мою думку, маститий тележурналіст Валентин Щербачов. Він не дріботів скоромовкою, як інші, не допускав «ляпів» у прізвищах учасників, чим нерідко грішили багато хто, коротко й дохідливо характеризував вид спорту, знайомив телеглядача з фаворитами, відзначав успіхи «сюрпризних» переможців і призерів.

А у своїх розгорнутих коментарях до змагань з веслування, важкої атлетики, боксу Щербачов, на мій погляд, був для телеглядача ненав’язливим, але необхідним помічником. Він давав відчути напруження боротьби й оцінити привабливість спортивного протиборства суперників, підводив нас до розуміння ключових моментів подій, що відбуваються на екрані, ємно характеризував основних діючих осіб грандіозного спектаклю — Олімпіади.

...Досвід Першого Національних у висвітленні Ігор в Афінах знову повертає нас до давно обговорюваної серед телевізійників ідеї — створення в Україні спеціалізованого спортивного каналу. Схоже, економічно і «технологічно» країна для цього цілком дозріла. Багатомільйонна армія українських шанувальників спорту вочевидь здатна забезпечити і високий рейтинг такому каналові. Тим паче є вже й деякі набутки в цій сфері — той-таки Валентин Щербачов у 1997 році на каналі ІVK і в 2002-му на каналі «Гравіс» як експеримент понад добу(!) вів свою спортивну передачу, в який охоче брали участь багато хто з найвідоміших наших спортсменів і спортивних діячів.

Вибух інтересу до спорту в Україні після афінської Олімпіади — найліпший час для того, щоб телепрофесіонали і наші піклувальники спорту зібралися й обговорили всі проблеми створення спеціалізованого телевізійного русла для пропаганди здорового способу життя і спорту вищих досягнень. І вирішили, як піднести майстерність коментаторів, як залучити молодих тележурналістів до цього важливого аспекту спортивного життя країни.