Вісімдесят років виповнилося житомирянину Францу Бржезицькому — людині, доля якої — портрет епохи. З круглою датою його вітали в Польському домі після виконання гімнів Польщі й України, а келих за традиційні польські «сто лят нєх жиє нам» разом з представниками влади й друзями підняв і генеральний консул Республіки Польща в Луцьку Войцех Галонзка, який спеціально приїхав до Житомира, щоб привітати ювіляра.
Францішку було всього 14, коли його батька, простого робітника з житомирської околиці Мальованка, розстріляли як «ворога народу», звинувативши у зв’язках з міфічною ПОВ (Польською організацією військовою). Під час війни збирав для партизанів зброю, допоміг словацьким антифашистам зв’язатися з нашими підпільниками. Окупанти спершу кинули юнака до камери смертників (тому в одній з довідок він і значиться як розстріляний), затим відправили до концтабору Майданек. З більш як 1200 жителів Житомирщини, які були в тому ешелоні, додому повернулися одиниці. А Франц, виживши у гітлерівській «фабриці смерті», потрапив після війни, за іронією долі, до тої самої камери, де його раніше допитували гестапівці. Тепер звинувачення йому висували енкаведисти, інкримінуючи антирадянську діяльність. За те, що став на захист колишнього в’язня концтабору, без суду дали десять років. Смерть Сталіна скоротила строк у сибірському ГУЛАГу...
Франц Карлович багато робить для увічнення пам’яті жертв нацизму. Два роки тому з його ініціативи відбулося урочисте закладення капсули з прахом, привезеної з Майданека, до підніжжя пам’ятника тисячам безневинно закатованим у Житомирі. Про своїх побратимів по Руху Опору — людей різних національностей він часто розповідає у місцевій пресі. Трохи більше місяця тому разом із житомирською делегацією ветеран знову побував у Польщі — на відзначенні 60-річчя визволення в’язнів концтабору. Вважав це своїм обов’язком, адже працівники Державного музею «Майданек» проводили з нагоди річниці «Зустріч поколінь», щоб нагадати молоді, яка прибула з різних держав, зокрема й України, що треба робити висновки з уроків минулого. А Бржезицького в Польщі називають «живим аркушем історії».
Через два роки буде ще одна ювілейна дата: золоте весілля. Закохавшись у старшого за себе «випускника» ГУЛАГу, 18-річна Галина пов’язала з ним своє життя. Разом поставили на ноги дітей, а тепер радіють внучкам і правнучкам — чомусь у продовжувачів їхнього роду самі лиш дівчатка.
— Значить, війни не буде, — сміється Галина Гвідонівна.
Не забулася ще давня народна прикмета: коли багато хлопців народжується — до війни...
Житомирська область.
