Фантом єдиного терористичного простору

Уже три роки світ веде боротьбу з тероризмом. Події, що сталися три роки тому в Нью-Йорку, поклали початок цій війні. За цей час американська адміністрація зініціювала дві масштабні антитерористичні операції: в Афганістані та Іраку. Однак, схоже, від падіння режимів Саддама Хусейна і талібів світ безпечнішим не став. Про це свідчать і останні трагедії в Росії: підрив двох літаків та захоплення школи в Беслані. Чому ж існуючі методи боротьби з тероризмом виявилися неефективними? Чи актуальна терористична загроза для України і чи зможе наша держава гарантувати безпеку своїм громадянам, інтегруючися з країною, яка є об’єктом постійних терористичних атак? З цими запитаннями ми звернулися до експертів.

— Гадаю, політика Буша після 11 вересня 2001 року була цілковито неефективною, неправильною і, на мій погляд, просто злочинною, адже розрахунок був узятий тільки на силове рішення. Тієї самої помилки припускається російський президент. Щоб ефективно боротися з цим злом, необхідно «відірвати» терористів від широких верств громадськості, не задоволених політикою Росії чи Сполучених Штатів. Інакше терористи матимуть масову підтримку, і протистояти їм буде набагато складніше.

Москва повинна розглядати боротьбу сепаратистів за незалежність Чечні окремо від дій тих фундаменталістів, насамперед ваххабітів, чиї вимоги виходять за рамки якихось політичних рішень і чиї методи є нелюдськими. З останніми потрібно боротися, і передовсім за допомогою добре підготовлених спецзагонів. А з людьми на кшталт Масхадова треба вести переговори — вони можуть дати позитивний результат, якесь компромісне рішення. Однак Путін усіх рівняє під один гребінець, незважаючи на те, що Масхадов не просто засудив дії терористів у Москві та Беслані, а й запропонував свої послуги, був готовий узяти участь у переговорах із терористами, щоб відвернути убивства дітей. Російський президент йшов тільки на силове рішення, навіть якщо він і не готувався до штурму бесланської школи. І тоді, і тепер він не був готовий приймати компромісні політичні рішення. Суто імперська політика...

Звісно, у цьому є небезпека й для Києва. І введення українських військ до Іраку (по суті, пряме виконання вимог Сполучених Штатів, і спроба створити наддержавні структури в рамках «четвірки» ЄЕП на чолі з Росією можуть призвести до того, що Україна стане об’єктом терору. Аби цьому запобігти, потрібно насамперед вести іншу зовнішню політику, політику позаблокову, орієнтовану на зближення з Європою, а не на союз з імперськими державами, до яких я відношу і Росію, і США. Нашим солдатам немає чого робити в Іраку, і нам не потрібні політичні союзи з країною, де встановлюється самодержавний, жорстко авторитарний режим, що розраховує лише на військову силу.

Одна річ — розвивати з Росією взаємовигідні двосторонні економічні зв’язки і геть інша — створювати ЄЕП із наддержавним регулюючим органом. Путін наполягає на тому, щоб цей орган діяв за принципом «прямого права», тобто щоб його рішення були важливіші за наші національні закони. Це неприпустимо, бо такий економічний зв’язок неминуче спричинить необхідність зв’язку політичного і, крім іншого, перешкодить нашій інтеграції до Європи.

— Не доведи, Боже, єдиний інтелектуальний і єдиний економічний простір збіжиться з єдиним терористичним простором! Тому кордони наші мають бути справжніми, а не такими, котрі важко перетнути звичайному, законослухняному громадянину Росії чи України і легко подолати терористу. Думаю, нині Києву потрібно виждати, а не шукати додаткових пригод.

В Україні немає жодних приводів, немає внутрішніх джерел для тероризму і навіть, на мою думку, немає виконавців. Якщо щось, не дай, Господь, станеться, то винятково через зовнішні причини.

Міжнародний тероризм чудово зрозумів, що він є дуже зручним геополітичним важелем для багатьох країн, він підживлюється зіткненням інтересів різних великих «гравців». Усі розмови про світову солідарність проти тероризму обриваються на тому, що існують серйозні суперечності між провідною групою країн, і це дає змогу світовому тероризму, активно їх використовуючи, розвиватися далі.

Шеф-редактор видання «Політична думка» Володимир Полохало також припускає можливість проведення терактів в Україні, яку він напряму пов’язує з відносинами України з Росією. Росія досі не знайшла ефективної політики розв’язання складних міжнаціональних конфліктів, передусім чеченської проблеми. «Росія стає сьогодні конфліктогенним і вибухонебезпечним простором, і подвійна позиція офіційної України щодо цього створює певні ризики», — заявив політолог в інтерв’ю «Українській правді».

— Ми несподівано опинилися в геть іншому світі. Від радості та відчуття величезних звершень, свобод і прекрасного майбутнього, яке пов’язувалося із закінченням холодної війни, всі раптом відчули нову загрозу. Список терактів нині поповнився трагедією у Беслані. У зв’язку з цим постають нові підходи до визначень: що таке безпека, яка потрібна армія? Все, що ми знали досі, виявилося непотрібним. Не можна боротися танками проти тероризму. Тому старі рішення не спрацьовують. До того ж боротьба з тероризмом нині пов’язана з політичним успіхом влади. Приміром, політичний успіх Буша та Путіна залежить саме від ефективності боротьби зі світовим злом.

А стосовно нашої держави, то завжди вважалося, що негативною рисою українців є, як сказав нещодавно Гліб Павловський, гедоністичний спосіб сприйняття світу. Тобто українці не люблять провокувати війни і конфлікти. Однак тепер це напевно стане найціннішою нашою рисою.

— Так збіглося, що і теракти у США 11 вересня три роки тому, і захоплення терористами школи в Росії припали саме на вересень — початок політичного сезону. Тож зрозуміло, що ці події мали чітко виражений політичний контекст. Це були політичні терористичні акти. Однак, якщо у США терористи вчинили замах на суспільну безпеку, не висуваючи територіальних вимог, то особливість терористичних акцій у РФ полягає в тому, що вони становлять загрозу саме державній безпеці. І реакція цих держав має різну мету: американці, оголошуючи війну з тероризмом, намагалися убезпечити своїх громадян, а росіяни передусім турбуються про територіальну цілісність своєї країни. Це водночас свідчить і про різну природу цих двох держав.

Україна не може стояти осторонь боротьби з цим злом. Хоча для міжнародного тероризму наша держава навряд чи стане мішенню, бо в його очах Україна не є носієм політичної суб’єктності. Для терористів джерело зла не лежить в Україні. Інша річ — якщо наша інтеграція в Росію супроводжуватиметься зміною політичної системи. Хоча для нинішніх терористичних сил, які діють у Росії, Україна так само не володіє політичною суб’єктністю. І, приміром, той факт, що ми є членами антитерористичного центру СНД, не говорить про те, що ми таким чином підставляємо себе під удари терористів.

В Україні теракти можливі лише внаслідок певних внутрішньополітичних причин. Поки що нічого подібного не було, і я сподіваюся, що нинішня виборча кампанія не підштовхне нас у такий напрямок розвитку, яким рухається Росія.