«Я родом з Івано-Франківщини,а гуцули — люди вперті»...

По понеділках у голови Тернопільської облдержадміністрації Михайла Цимбалюка прийом громадян. Я побувала на одному з них. Прийом розтягнувся на п’ять годин, прийшло понад 60 осіб.

Люди хлинули після того, як почули, що новий керівник області допомагає реально й оперативно.

Михайло Цимбалюк на хвилину замислився:

— На перший мій прийом прийшли до півсотні осіб. Усі питання я взяв на особистий контроль. От і пішов поголос. Взагалі атмосфера гнітюча, нерідко люди у пошуках справедливості на останні копійки добираються до обласного центру, хоч зарадити їм можна на місці. Роками скаржаться, але їх ніхто не чує. Вони правильно кажуть: «Якщо я не маю рації, то доведіть мені, і я більше не набридатиму». Основне призначення влади — служити людям, захищати їхні інтереси. На жаль, керівники деяких районів, управлінь про це забули. Аналізуємо, звідки найбільше скарг. Будемо робити висновки — аж до звільнення. Протягом місяця після свого призначення я побував майже в усіх куточках області і відчув, що між владою і народом — вакуум. Водночас зробив і приємні відкриття: є бажання допомогти владі. Люди починають розуміти, що ніхто ні з Києва, ні з Тернополя не приїде наводити у селі порядок, зростає роль самоврядування. Мені казали, що не так просто підшукати кандидатуру на посаду голови райдержадміністрації, мовляв, ніхто з потужних, авторитетних керівників сюди не піде. Я переконався, що це не так. Бажаючі працювати у структурах влади є.

— Майже. На мою думку, для такої області, як Тернопільська, вісім заступників голови облдержадміністрації забагато, тому їх залишилося шість, в тому числі двоє — з попереднього складу. Більшість керівників районів на своєму місці, але у кількох доведеться робити кадрові зміни. У мене критерії прості: людина має бути порядною, чесною перед законом, любити свою роботу, державу, мати в душі національну ідею, добре знати мову.

— Я зауважила, що у вас мова не чиновника: грамотна, соковита. І з росіянами, котрі прийшли на прийом, ви розмовляли українською.

— Але ж вони живуть у Тернополі з повоєнних часів, знають українську, однак демонстративно розмовляють російською, а нас звинувачують у шовінізмі, націоналізмі. Днями я дивився телепередачу. Іноземці за три роки проживання в Україні чудово вивчили мову. Все залежить від добрих намірів людини, від поваги до народу, серед якого живе. На жаль, багатьом із нас бракує національної гідності. Мені приємно, що Тернопільщина зберегла і мову, і культуру, і традиції, і релігію.

— Я працював на Рівненщині керівником обласного управління міліції. Сім’я жила тут, приїжджав, то ж був у курсі подій. Але тепер заново знайомлюся з областю. Перші кадрові зміни зробив у Заліщицькому районі. Колись це був найзаможніший район: багаті землі, чудовий клімат для вирощування ранніх овочів. Тепер поля не те що бур’янами — лісом заростають, дороги вщент розбиті. На противагу цьому Шумський район, розташований на півночі області, де і клімат гірший, і землі бідніші, і промислових підприємств майже немає. Але все зорано-засіяно, відчувається рука господаря, оптимізм людей. Фактично без допомоги держави тут газифікували половину сіл. Так що від керівника багато залежить.

— В аграрному секторі — відновлення тваринництва. На жаль, багато років ніхто не займався селекцією. Люди тримають по дві—три корови, які можна замінити однією породистою. Тому всіляко сприятимемо створенню пунктів штучного запліднення, щоб селяни оновили стадо. Така сама ситуація із насінням: сіють, вибачте, сміття і сміття збирають. Приїду у село, подивлюся на руки селян — і душа болить від жалю. Але не тільки. Щось не так воно робиться! Всі вирощують картоплю, буряки, зернові, тримають худобу, свиней і нічого з того, окрім на прожиття, не мають. Світ такого не знає, щоб усі робили все і нічого з того не мали. Потрібна хоча б елементарна спеціалізація. Але ми не будемо рухатися вперед, доки не побачимо, на чому стоїмо. Вимагаю реальної статистики, глибокого аналізу. Не терплю брехні і показухи. Запросили мене недавно на відкриття дитячого спортивного фестивалю. Можливо, керівники від спорту сподівалися, що все обмежиться парадними заходами, але я пішов у кімнати, де жили діти, а там брудно, постільна білизна волога. Уже змалку готуємо дітей до великої брехні?

У промисловості показники значною мірою було накручено за рахунок перероблення давальницької сировини, зокрема, цукрової тростини. Головний біль — це великі підприємства: комбайновий завод, текстильний комбінат, колишні заводи оборонної галузі. Легше заново підприємство збудувати, ніж гігант розвернути у ринкових умовах. Але вихід шукаємо: зустрічаюся з керівниками, власниками, потенційними інвесторами. Маю домовленість про зустріч з зарубіжними послами, запрошу їх на Тернопільщину. На жаль, нині область на останньому місці із залучення інвестицій. Без них не обійтися, держава не буде нас постійно утримувати. Тому одне з першочергових завдань — створити сприятливий інвестиційний клімат. Облаштуємо постійно діючу виставку товарів, які виробляють наші підприємства, щоб свої та зарубіжні інвестори знали куди вкладати кошти.

— Хоча маємо третину усіх замків України, відомі на весь світ печери, великі духовні святині: Почаївську лавру, Зарваницький духовний центр. Будемо будувати невеликі готелі, паркінги, розвивати зелений туризм, відновлювати замки, фортеці. З усіх замків нині відреставровано тільки Збаразький, на черзі — замки у Вишнівці, Бережанах, Скалаті...

— Медицина. Перший крок — створення в обласній психоневрологічній лікарні центру з профілактики і лікування хворих на інсульт. Хочемо закупити потужний томограф, спеціалізований транспорт. Уряд уже виділив півмільйона гривень, залучимо кошти спонсорів. Палати, наприклад, відремонтуємо методом толоки. На черзі — будівництво нового госпіталю для учасників війни. Він служитиме не тільки ветеранам війни, а й чорнобильцям, афганцям. Є накреслення щодо відновлення сіл, райцентрів. Вирішили не розпорошувати кошти, а концентрувати їх. Протягом року у кожному районі довести до пуття два—три села. Маю на увазі газифікацію, соціальні об’єкти, дороги. Вдасться більше — люди будуть тільки раді. Протягом 2005—2006 років газифікуємо усі населені пункти.

А зразком сучасного галицького села стане Плотича Козівського району. Вона найбільше постраждала від липневої стихії. Але, як кажуть, Бог покарав, Бог і нагородив. Села нині не впізнати. Соціальні об’єкти не просто відновлено, а зроблено це на сучасному рівні, комп’ютеризовано школу, благоустроєно все аж до цвинтаря. Коштами допоміг уряд, але й самі стягнулися. У вересні запросимо керівників усіх районів: дивіться, робіть краще, але не гірше.

— Робитиму все для того, щоб вгамувати політичні амбіції, спільно працювати на кінцевий результат. Знайшов спільну мову з головою обласної ради Анатолієм Жукінським, міським головою Тернополя Богданом Левківим. У нас повно роботи, що нам ділити? Якщо люди об’єднані спільною метою, то менше часу залишається на всілякі інтриги. Щодо виборів, то мій обов’язок, щоб вони відбулися чесно і прозоро, а тернопільці показали себе освіченою, культурною громадою.

— Мабуть, в жодній області за роки незалежності так часто не змінювалися керівники, що й призвело до того, що Тернопільщина з багатьох показників — на останньому місці у державі. Ось і вам закидають, що прийшли ненадовго.

— Між іншим, я цікавився цим питанням. З’ясувалося, я сьомий керівник за роки незалежності і сімнадцятий з часу створення області. На Тернопільщині вчився, працював, звідси моя дружина, тому повернувся сюди, як до рідного дому. Тут маю намір жити. Коли заговорили про те, що попереднього керівника мають міняти, я обмовився, що не позаздрю його наступникові. Виявляється, не можна зарікатися.

— З гір Карпатських. Я родом з Івано-Франківщини, а гуцули — люди вперті, свого доб’ються. Якщо серйозно, то хочу залишити добрий слід на цій землі, полегшити людям життя, щоб не роз’їжджалися по світах у пошуках кращої долі, а плекали свою землю. Щодо вдячності... Владі не слід на неї розраховувати. Ще Іван Франко сказав, що «народ судить — не питає».

Тернопільська область.