Зі мною цього не станеться?

Юля — юрист за фахом — не підозрювала про свою недугу. На її підкашлювання звернув увагу «колега по цеху», за іронією долі — патологоанатом. Перевірка підтвердила: туберкульоз. Місяці на лікарняному ліжку, пігулки, ін’єкції, обстеження, смерть сусідки по палаті, від чого, здавалося, божеволієш... Для Юлі страшний діагноз, можна сказати, — в минулому. Якщо чесно — не в останню чергу завдяки фінансовим можливостям родини.

Про фінанси загалом і про матеріально-технічну базу протитуберкульозних закладів зокрема йшлося на селекторній нараді, проведеній Міністерством охорони здоров’я України. Національну програму боротьби із захворюванням на туберкульоз на 2002— 2005 роки фінансують за рахунок коштів державного і місцевих бюджетів. З державного бюджету — закупівля вакцини та протитуберкульозних препаратів (у тому числі для закладів пенітенціарної системи). На плечах місцевих бюджетів — рентген-плівка, хімічні реактиви, медикаменти. А також зарплата лікарів-фтизіатрів і харчування для хворих.

В Україні діє 469 протитуберкульозних закладів, де є понад 25 тисяч лікарняних ліжок. Однак у жодному з них площа на одне ліжко не відповідає вимогам. Норма — 7,5 кв. м. А на Івано-Франківщині в середньому — 4, в обласному диспансері Одещини, що в Білгород-Дністровському — 2 кв. м. Чверть усіх профільних лікарень потребують капітального ремонту. У більшості закладів немає вентиляційних систем, не знезаражуються стічні води.

Головний державний санітарний лікар Ольга Лапушенко під час селекторної наради вимагала від представників облдержадміністрацій, начальників обласних управлінь охорони здоров’я конкретних відповідей. Вони й були чіткі, тільки не завжди втішні.

Приміщення бактеріологічної лабораторії Київської міської протитуберкульозної лікарні №2 підготовлено найкраще, а от саму лікарню треба закривати — в операційних грибок, дах десять років чекає ремонту. Як бути? З’ясувалося, доведеться і ще трохи почекати: ремонт лікарні заплановано на наступний рік.

Кременчуцька міжобласна протитуберкульозна лікарня при виправній колонії №69 розрахована на 200 місць, а реально там перебувають до 500 пацієнтів. Очисних споруд немає — забруднені стоки багато років скидають у міську каналізаційну мережу без очистки і дезінфекції. Будівництво очисного комплексу розпочато у 2002 році. Проте нині грошей не виділено, роботи не ведуть...

А в Полтаві протитуберкульозний диспансер зводять уже 20 років. Коли закінчиться довгобуд? Першу чергу споруди планують завершити у вересні, а на добудову усього комплексу треба шість мільйонів гривень. У місцевому бюджеті грошей катма, держава теж допомогти не може.

А що скаже міське управління охорони здоров’я Керчі, де хворі отримують щоденне харчування на 1 гривню 35 копійок за потреби 9 гривень?! Керч каже, що у міському бюджеті не затвердили більш як 1,85 гривні на день. А в Міністерстві охорони здоров’я Криму стверджують, що їм вдалося дотягти до 5,8 гривні тільки за рахунок спонсорських коштів.

Узагалі, повноцінне харчування хворих на туберкульоз — одна з найважливіших складових лікування. Проте в жодному регіоні денні витрати на їжу недотягують до потрібних дев’яти гривень. У Львівській області — 3—4 гривні, у Сумській — від 1,8 до 4,93 гривні, Херсонській — від 2,5 до 4.

На селекторній нараді говорили і про незахищеність лікарів-фтизіатрів, і про спроби розв’язати проблему туберкульозу у в’язницях, і про позитивний досвід створення єдиного об’єднання протитуберкульозних закладів у Запоріжжі, про результати роботи 10 пересувних та 19 стаціонарних флюорографів у Миколаєві. Попри низку поки ще не розв’язаних проблем, відчувалася спільна зацікавленість і розуміння того, що проблему туберкульозу не можна відсунути на потім.