В один із перших, ще теплих, днів вересня на столичній Оболоні лунали досить не характерні для XXІ століття звуки. Ревіння фанфар і горнів, дзенькіт сталі об сталь, тупіт копит і мелодійне рокотання струн. У шоу-парку «Золоті ворота тисячоліть» розпочинався фестиваль «Спадщина». Тут зібралися ті, хто не забув, що майбутнє тісно пов’язане і виходить з минулого. Що за давніх часів зручностей було менше, але часом — набагато більше любові, честі, поваги і відданості.
У тіні макета Золотих воріт можна було зустріти людей практично з усіх куточків України, а також з Росії і Білорусі. Досить було і глядачів, які на два дні занурилися в атмосферу середньовіччя, що інтригує. Демонстрували свою майстерність вершники, змушуючи згадати, що до автомобіля кінь був практично незамінний у побуті людини. У неабияких сутичках сходилися воїни, захищаючи честь сюзерена і прекрасних дам. А деякі з дам, одягнувшись у нелегенькі обладунки, захищали свою честь самі, не довіряючи сильній статі. Вражали вишуканими історичними костюмами і фантастичним вбранням. Пропливали пари у витончених танцях, які хвилювали. Оспівували красу жінок баладами і збуджували кров чоловіків маршами барди і менестрелі. Давненько в Києві не було дійства такого розмаху. Роз’їжджалися учасники втомлені, але задоволені. І нехай організаторам не все вдалося ідеально, хочеться вірити, що після фестивалю люди повернуться додому трохи добрішими, м’якшими, романтичнішими і терплячішими. І життя стане світліше.
